ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2017 року Справа № 910/15234/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.11.2016у справі№910/15234/16 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін від:
позивача: Стужна В.М. (дов. від 06.02.2017),
відповідача: Чеботарьова І.Г. (дов. від 13.05.2014), Пронюк В.Я. (дов. від 15.07.2014)
ВСТАНОВИВ:
Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання відповідача виконати умови пункту 3.5. договору від 29.01.2016 № 160/16-ПР-10 шляхом направлення позивачу підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою акти приймання-передачі газу за лютий 2016 року. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання актів приймання-передачі фактично спожитого природного газу робить неможливим здійснення реєстрації позивачем бюджетних фінансових зобов'язань в органах Держказначейства, що, як наслідок унеможливлює виконання позивачем зобов'язань з оплати спожитого природного газу. При цьому позивач посилався на приписи статей 16, 525, 526 Цивільного кодексу України, статей 20, 173, 193 Господарського кодексу України, статті 49, 117 Бюджетного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2016, ухваленим суддею Ярмак О.М., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що відмова відповідача від підписання актів приймання-передачі газу за лютий 2016 року є необґрунтованою, що в свою чергу порушує пункт 3.5. договору від 29.01.2016 № 160/16-ПР-10. Суд дійшов висновку про те, що виконання відповідачем вказаного договірного обов'язку шляхом підписання актів приймання-передачі газу за лютий 2016 року та направлення їх позивачу, сприятиме виконанню позивачем своїх зобов'язань з оплати природного газу, зважаючи на встановлений законодавством порядок використання державних коштів. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чорногуза М.Г. - головуючого, Калатай Н.Ф., Агрикової О.В., постановою від 29.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами того, що зобов'язання відповідача підписати акт приймання передачі газу суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 6, 16, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, статей 20, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 4, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 14.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.03.2017.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2017 було продовжено строк розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на п'ятнадцять днів.
У судовому засіданні 02.03.2017 у справі було оголошено перерву до 16.03.2017 до 12 год. 15 хв.
На адресу Вищого господарського суду України від Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" (споживач) укладено договір № 160/16-ПР-10 постачання природного газу. Згідно з пунктом 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.12.2016 (включно) газ обсягом 3 185,031 тис.куб.м., у тому числі по місяцях (тис.куб.м.): січень - 1800,000, лютий - 1385,031. Обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (пункт 2.1.1. договору). Відповідно до пункту 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. У пункті 3.5. договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику: завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та операторами ГРМ/ГТС; підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість з урахуванням вартості транспортування газу магістральними газопроводами ПАТ "Укртрансгаз". Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Судами установлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору між сторонами було підписано акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 загальною вартістю 8 399 107,37 грн. та від 31.03.2016 загальною вартістю 3 790 423,79 грн. Оплату за вказаними актами позивачем було здійснено у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 659 від 30.03.2016 та № 1366 від 16.06.2016. Натомість, спір у справі виник у зв'язку з не підписанням відповідачем актів приймання-передачі газу за лютий 2016 року вартістю 9 285 531,66 грн., які неодноразово направлялись споживачем для підписання постачальнику. Проте, позивач щоразу відмовлявся підписувати надіслані йому акти за лютий 2016 року та повертав їх відповідачу, посилаючись на наявність у останнього заборгованості за природній газ та відсутність підтвердженої номінації. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Державного спеціалізованого підприємство "Чорнобильська АЕС" про зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати умови пункту 3.5. договору від 29.01.2016 № 160/16-ПР-10 шляхом направлення позивачу підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою акти приймання-передачі газу за лютий 2016 року. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відмова відповідача від підписання актів приймання-передачі природного газу за лютий 2016 року є необґрунтованою, що в свою чергу порушує пункт 3.5. договору. Проте з такими висновками колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як підписання акта приймання-передачі товару за договором поставки. Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за лютий 2016 року (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Отже, зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за лютий 2016 року не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення. Як роз'яснено у пункті 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про відмову у позові. З огляду на що, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі №910/15234/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 скасувати.
Прийняти нове рішення про відмову у позові.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 653,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: М. Данилова
В. Корсак
Сервіси для юристів