Постанова ВГСУ від 16.03.2017 року у справі №904/5620/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Справа № 904/5620/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий, суддяЯценко О.В.,СуддіБакуліна С.В., Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиНімецької Євангелічно-лютеранської Церкви Українина постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі№ 904/5620/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомЦерковного управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви Українидо Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви Українипро виселення з житлового будинку

в засіданні взяли участь представники:

позивача: відповідач:не з'явився не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Церковне управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило виселити Релігійну організацію "Німецька Євангельсько-лютеранська Церква" з житлового будинку, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Галана, 66.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016 року (головуючий колегії, суддя Панна С.П., судді Петренко І.В., Назаренко Н.Г.) провадження у справі №904/5620/16 припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що право звернення до господарського суду з позовом мають юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність пов'язану із отриманням прибутку (при цьому здійснено посилання на правову позицію наведену у постанові від 30.03.2016 року Верховного суду України по справі №3-158гс16). Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України та Німецька Євангельсько-лютеранська церква не є прибутковими організаціями, оскільки не здійснюють комерційну діяльність. Місцевим господарським судом зазначено, що ні позивач, ні відповідач не є суб'єктами підприємницької діяльності, а відносини між ними не є господарськими, оскільки спірний договір є безкоштовним, правовідносини між позивачем і відповідачем у даній справі регулюються положеннями Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Місцевий господарський суд зазначив, що предметом спору у справі №904/5620/16 є виселення з житлового будинку, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Галана, 66, тобто предмет спору не охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов до висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 (колегія суддів: Пархоменко Н.В., Коваль Л.А., Чередка А.Є.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016 про припинення провадження у справі №904/5620/16 скасовано. Справу №904/5620/16 направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що спір у даній справі виник між релігійними організаціями (юридичними особами) щодо неналежного виконання господарського зобов'язання. А відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Німецька Євангелічно-лютеранська Церква України, не погоджуючись з прийнятою постановою, звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2016, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016 залишити в силі. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Скаржник посилається на вимоги ст. 15 ЦПК України та наголошує що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зокрема, Скаржник доводить, що спірний договір укладено не для ведення господарської діяльності, а для проведення богослужінь, отже, ані суб'єктний склад сторін, ані предмет спору не охоплюється ст.12 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 06.03.2017 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Яценко О.В., суддів - Бакуліна С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 16.03.2017 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Церковне управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України заперечує доводи касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Церковне управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України зареєстроване 10.11.1993 року як юридична особа, про що міститься запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №1 556 120 0000 001082 (ідентифікаційний код юридичної особи 20955066).

Релігійна організація Німецька Євангельсько-лютеранська Церква 03.09.1997 року зареєстрована як юридична особа, про що міститься запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №1 227 102 0000 014155 (ідентифікаційний код юридичної особи 25528541).

01.08.2008 року між Церковним управлінням (Єпископатом) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України (орендодавець) та Релігійною організацією Німецької Євангельсько-лютеранської Церкви (орендар) був укладений договір безкоштовної оренди житлового будинку, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове безоплатне користування житловий будинок з господарськими будівлями. Розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Галана, 66.

Відповідно до пункту 3.1 договору плата за оренду приміщення за цим договором за умови цільового використання приміщень не враховується та не стягується.

Цільове призначення орендованого приміщення: проживання пастора (предіканта, вікарія) та виконання його службових обов'язків (пункт 4.2.1 договору).

Строк оренди приміщення становить 12 місяців. Після закінчення строку оренди приміщення, строк оренди автоматично продовжується наступні 12 місяців, якщо жодна із сторін не повідомила іншу сторону про припинення оренди. Таке повідомлення повинне бути зроблено не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку оренди (пункти 2.1, 2.2. договору).

Церковне управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України посилається на те, що направляло Релігійній організації Німецької Євангельсько-лютеранської Церкви повідомлення про закінчення строку дії договору та про повернення орендованого приміщення. При цьому позивач зазначає, що договір безкоштовної оренди житлового будинку від 01.08.2008 року за своєю правовою природою є договором позички.

Причиною виникнення спору є неналежне виконання Релігійною організацією Німецької Євангельсько-лютеранської Церкви зобов'язань за договором безкоштовної оренди житлового будинку від 01.08.2008 року в частині повернення власнику (позивачу) житлового будинку, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Галана, 66.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого господарського суду про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Положеннями ст.ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за участі у спорі суб'єкта господарювання; наявності між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.