ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року Справа № 918/939/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),Суддів:Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу навчально-курсового комбінату Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" на рішення господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року у справі №918/939/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" до навчально-курсового комбінату Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" про усунення перешкод в користуванні власністю,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом про зобов'язання навчально-курсового комбінату Рівненської асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, б. 11, яке на праві власності належить позивачу.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року у справі №918/939/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року, позов задоволено. Зобов'язано відповідача шляхом звільнення усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, б. 11, яке належить позивачу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 218 грн. судового збору.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2010 року у справі №2-424/10, яке набрало законної сили, визнано право державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на приміщення по вул. Шкільній, б. 11 в м. Рівне, та скасовано запис про реєстрацію в Реєстрі права власності на нерухоме майно права власності навчально-курсового комбінату Рівненської асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" на спірну будівлю, витребувано спірне майно з незаконного володіння відповідача.
Регіональним відділенням фонду державного майна України по Рівненській області, як продавцем, і ТОВ "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ", як покупцем, 3 вересня 2014 року та 28 квітня 2015 року укладено договори купівлі-продажу об`єктів державної власності групи А, на виконання п. 1.1 яких продавець передав у власність покупцю об`єкти державної власності групи А - 48/100 часток нежитлового приміщення, а саме приміщення першого поверху будівлі літ. А - 2 загальною площею 189, 4 кв.м. та 52/100 часток нежитлового приміщення, а саме приміщення другого поверху будівлі літ. А - 2 загальною площею 204, 8 кв.м. за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Шкільна, 11, а покупець прийняв вказані об`єкти приватизації, сплатив за нього ціну відповідно умов договорів, здійснив їх державну реєстрацію.
Доказів недійсності чи розірвання вказаних договорів купівлі-продажу суду не надано.
Листом від 25 травня 2015 року №162, відповідач повідомив позивача, що також має право власності на спірну будівлі, а тому і надалі продовжуватиме володіти та користуватися будівлею.
Предметом позову у даній справі є вимога про зобов'язання відповідача звільнити придбане позивачем приміщення, яке безпідставно займає відповідач.
Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 4 ст. 13, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, ч. 1 ст. 182, 204, ч. 1 ст. 328, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 134 Господарського кодексу України, дійшов висновку про задоволення позову, оскільки відповідно до наданих позивачем доказів він є власником спірної будівлі, відповідач доказів протилежного не надав, чинить позивачу перешкоди в користуванні спірним майном без будь-яких правових підстав.
Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.
Згідно ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків - зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи встановлені обставини про те, що оскільки позивач придбав спірні приміщення у Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області, право власності якого на ці приміщення встановлено рішенням суду, за договорами купівлі-продажу, доказів недійсності яких відповідачем не надано, на виконання укладених договорів позивач сплатив за придбане майно ціну встановлену договорами, здійснив їх державну реєстрацію, а також, що відповідач всупереч приписам рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №2-424/10 про витребування спірного майна з його незаконного володіння, продовжує перебувати у цих приміщеннях, стверджуючи, що є їх власником, доказів чого суду не надав, тобто не довів наявність у нього правових підстав для подальшого перебування у спірних приміщеннях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків стосовно того, що позивач набув права власності на спірні приміщення на законних підставах, є їх власником, в той час як відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні його майном, у зв'язку з чим позов про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нежитловими приміщеннями підлягає задоволенню.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач користується спірними приміщеннями на законних підставах, оскільки є їх власником з 1987 року спростовуються наявними у справі доказами, а саме: рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі №2-424/10 про визнання права власності держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області на ці приміщення, яким, крім того, витребувано спірне майно з незаконного володіння відповідача, яке, в силу ст. 35 ГПК України, має для суду преюдиційне значення, а також договорами купівлі-продажу від 3 вересня 2014 року та 28 квітня 2015 року, які є чинними і недійсними не визнавались.
Здійснення перевірки доводів відповідача про незаконність повернення без розгляду судом першої інстанції зустрічного позову про визнання договорів від 3 вересня 2014 року та 28 квітня 2015 року недійсними, в даному випадку, в силу ч. 3 ст. 1117 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки дане питання було вирішено господарським судом Рівненської області ухвалою від 3 вересня 2015 року, а не оскаржуваними судовими рішеннями.
З огляду на те, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, які не спростовуються доводами касаційної скарги, оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.
Сервіси для юристів