Постанова ВГСУ від 16.02.2016 року у справі №910/15557/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 910/15557/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№ 910/15557/14 Господарського суду міста Києваза позовомВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"провідшкодування шкоди в порядку регресу 25121,39 грн,

за участю представників: позивачаШпура Ю.В. - представн. дов. від 20.05.2015відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 25121,39 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статті 1187, 1191 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги мотивовані тим, що, виконуючи зобов'язання з договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного з страхувальником, позивач в результаті настання страхового випадку здійснив виплату страхового відшкодування, з огляду на що набув право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 25121,39 грн та суму судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Кропивна Л.В.. - головуючий, Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) вказане рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 512, 514, 516, 599 Цивільного кодексу України, скаржник вважає, що судами не прийнято до уваги, що до правовідносин у даному спорі мають застосовуватися нормативні акти, що регулюють відносини у заміні кредитора у зобов'язанні, а не регресивні позови; відповідач мав законне право виконати свій обов'язок саме первісному кредитору гр. ОСОБА_7, що кваліфікується як належне виконання зобов'язання боржником та є підставою для припинення цього зобов'язання.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні проти касаційної скарги заперечив та просив суд залишити рішення та постанову судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.06.2012 ОСОБА_7 (страхувальник) та позивачем (страховик) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу за програмою "СТАНДАРТ" 100-37 УБ № 810667, предметом якого є страхування транспортного засобу "Деу Ланос", державний реєстраційний № НОМЕР_1.

Зі змісту довідки № 9136689 ВДАІ Сумського РВ УМВС України в Сумській області, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що 28.12.2012 о 07 год. 30 хв. на дорозі Р-44 Суми-Путивль-Глухів 24 км. 500 м. відбулося зіткнення автомобілів за участю транспортного засобу марки "Опель Астра" державний реєстраційний № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 та транспортного засобу марки "Деу Ланос", державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7, внаслідок чого останній отримав механічні пошкодження. Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.02.2013 по справі № 739/284/13-п №3/739/136/13 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у розмірі 340 грн.

ОСОБА_7 29.12.2012 звернувся до позивача із заявою № 45 про страхову виплату внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахованого транспортного засобу, що відповідно до умов договору добровільного страхування, є страховим випадком. Позивачем на підставі заяви страхувальника від 29.12.2012, страхового акта № СТО-13-94/1 від 19.03.2013, виплачено страхове відшкодування у розмірі 25631,39 грн. страхувальнику (ОСОБА_7), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 31318 від 01.06.2013, № 34034 від 17.06.2013, № 37733 від 02.07.2013 та відомостями № 108 від 01.06.2013, № 124 від 17.06.2013, № 135 від 02.07.2013.

Згідно з Дослідженням № НОМЕР_1-14.02/1 автомобіля "Део Ланос" державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складеним 14.02.2014 головним спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-АСІСТАНС" ОСОБА_9, матеріальний збиток, завданий власникові даного автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, визначений на підставі Протоколу огляду автомобіля і калькуляції відновлювального ремонту, складає 37013, 25 грн.

Також суди встановили, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_8 - власника (страхувальника) транспортного засобу марки "Опель Астра" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застраховано відповідачем за полісом № АВ/9848053; зазначеним полісом № АВ/9848053 передбачено ліміт відповідальності за заподіяну шкоду, що складає 50000 грн., розмір франшизи за полісом - 500 грн.

Враховуючи викладене, Відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 25631,39 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", як відповідального за шкоду, заподіяну застрахованою винною особою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" статей 1187, 1192 Цивільного кодексу України визнав, що відповідач є відповідальною особою за збитки, завдані гр. ОСОБА_7 в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за шкоду у межах правовідносин регресу (відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 3-50гс15).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився з відповідними висновками суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, за пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. Змістом статті 1166 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За загальними правилами, шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом - джерелом підвищеної небезпеки; у випадку завдання шкоди взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки шкода відшкодовується на загальних підставах (стаття 1188 Цивільного кодексу України).

Судова колегія відзначає, що за змістом преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, здійснює страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі. Порядок отримання страхового відшкодування, передбаченого умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (укладеного з відповідальною за шкоду особою) потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, передбачено статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; випадки, коли заподіяна шкода не відшкодовується, чи є підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування страховиком, визначені статтями 32 та 37 цього Закону.