ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2016 року Справа № 45/306т
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Куровського С.В. - головуючого (доповідача),
Погребняка В.Я.,
Ткаченко Н.Г.,
за участю представників:
Міністерства оборони України - Ковальчука І.В. (дов. від 30.12.2015),
Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Рядченко В.О. (дов. від 26.07.2016),
Генеральної прокуратури України - Голуба Є.В.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016
у справі № 45/306т господарського суду міста Києва
за позовом Міністерства оборони України
до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг
військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
про стягнення 8.263.269,23 грн.,
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва у справі від 13.07.2016 (суддя Балац С.В.) у задоволенні позову Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 8 563 904,99грн. відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 відмовлено Міністерству оборони України у розгляді клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2016 у справі № 45/306т.
В касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016, поновити Міністерству оборони України строк на оскарження рішення господарського суду міста Києва у справі від 13.07.2016. В обґрунтування посилається на порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 93, 97 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно не було враховано своєчасне подання первісної апеляційної скарги і усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, що призвело до позбавлення його конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення. При цьому, представник Міністерства оборони України в судовому засіданні зазначив, що оскаржуючи ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 не згідний із ухвалою цього суду від 21.09.2016, яка є пов'язаною з попередньою ухвалою, що винесені з порушенням норм процесуального права, без достовірного з'ясування всіх обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню зі скаргою до суду для розгляду справи по суті господарським судом апеляційної інстанції.
Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.
При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України").
Сервіси для юристів