Постанова ВГСУ від 15.12.2015 року у справі №922/1942/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 922/1942/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В.за участю представників: позивача: відповідача: розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 рокуу справі№922/1942/14 господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської районної ради Харківської областіпростягнення коштів у сумі 16763923,47грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.06.2015р. (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 61364,33 грн., інфляційні витрати у розмірі 34922,39 грн., 3 % річних у розмірі 206516,44 грн., а також судовий збір у розмірі 66962,72 грн.

Відмовлено у позові щодо стягнення суми основного боргу (оплачена до моменту звернення позивача з позовом до суду) у розмірі 1403250,61 грн., пені у розмірі 1240453,03 грн., інфляційних витрат у розмірі 167344,21 грн., 3 % річних у розмірі 217711,82 грн., судових витрат у розмірі 6117,28 грн.

Припинено стягнення суми основного боргу у розмірі 13432360,64 грн.

Відстрочено виконання рішення суду на 4 місяці, починаючи з 16.06.2015 року по 16.10.2015 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Тарасова І.В.) рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2015р. залишено без зміни.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, позов в частині вимог про стягнення пені, інфляційних та відсотків річних задовольнити.

Скаржник доводить неправильне застосування ст.ст. 549, 599, 614, 628, 631 ЦК України щодо висновку про те, що договір про взаєморозрахунки звільняє сторони від обов'язку належно виконувати свої зобов'язання за договором, а також від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань; судом порушено ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, всупереч принципу рівності сторін, не враховано фінансовий стан скаржника, неправомірно звільнено відповідача від відповідальності, враховуючи його фінансовий стан, що суперечить законодавству та судовій практиці, наведеній у скарзі.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скаржник не спростовує обставин та висновків судового рішення щодо розрахунків по зазначеному договору в частині основного боргу, однак не згідний з висновками в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочку платежів по договору.

Перевіривши правильність правової кваліфікації спірних правовідносин та мотиви застосування норм права у спірних правовідносинах в межах доводів скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновків про залишення оскаржуваних судових рішень без зміни, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 28.12.2012 року між позивачем у даній справі - Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та відповідачем - КП "Теплоенерго" (Покупець) укладено договір № 13/3030-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу, згідно з пунктом 1.1. якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Розділом 6 даного Договору сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків за газ, зокрема у пункті 6.1. Договору передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 13/3030-ТЕ-32 від 28.12.2012 року передбачено, що у разі порушення Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору, Покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Господарським судом встановлено, що за умовами договорів про організацію взаєморозрахунків № 121/30 від 12.02.2014 року та № 381/30 від 24.09.2014 р. сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору купівлі-продажу природного газу № 13/3030-ТЕ-32 від 28.12.2012 року (п.п. 2 п. 15 Договорів), а також те, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору (п.п. 2 п. 10 Договорів).

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Колегія судів вважає, що згідно з правовою позицією судів вищих інстанцій з подібних спорів, яка правомірно застосована судами при вирішенні даної справи, укладенням договорів про організацію взаєморозрахунків № 121/30 від 12.02.2014 року та № 381/30 від 24.09.2014 р., сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, що був поставлений відповідно до Договору поставки природного газу № 13/3030-ТЕ-32 від 28.12.2012р.

Вказане виключає застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені, передбаченої даним Договором поставки природного газу, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Правові підстави для застосування всіх цих санкцій та наслідків, на яких наполягає позивач, в даному випадку відсутні, оскільки оплата вартості природного газу в сумі 12490742,25 грн. була здійснена відповідачем в рамках договорів про організацію взаєморозрахунків, що діяли на момент розгляду справи, умовами яких засвідчено, що після їх виконання сторони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Погоджуючись із правовою позицією суду колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення на його користь пені в сумі 1240453,03 грн., 3% річних в сумі 217711,82 грн. та інфляційних втрат в розмірі 167344,21 грн., нарахованих на суму основного боргу, що була сплачена відповідачем у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень, а тому в правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині також не знаходить.

Господарський суд, скориставшись правом, наданим суду пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, зменшивши розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 90 %, тобто до 61364,33 грн.