ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2014 року Справа № 910/14867/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш"на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. у справі № 910/14867/13 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш"доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси")третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виробничий комплекс "Автоливмаш"провідшкодування заборгованості у розмірі 28 800,00 грн.за участю представників:
позивача: Севериненко В.А.
відповідача: Ільїн С.В., Демещук П.О.
третьої особи: не з'явився
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" (надалі - "ТОВ "Машинобудівний завод "Автоливмаш") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") (надалі - "ДП "Укрекоресурси") про стягнення 28 800,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди від 29.01.2010 р., що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 526, 625 ЦК України та ст. ст. 193, 218 ГК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2013 р. (суддя Цюкало Ю.В.) в задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведення позивачем обставин, на які він посилався в позові.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. (судді Власов Ю.Л., Самсін Р.І., Хрипун О.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Машинобудівний завод "Автоливмаш" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.01.2010 р. між ТОВ "Машинобудівний завод "Автоливмаш" як орендодавцем та Виробничим комплексом "Автоливмаш" Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини як орендарем було укладено договір оренди приміщення (надалі - "Договір"), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування виробничі приміщення площею 5 000 кв.м. для зберігання обладнання та елементів сортувальних ліній та офісне приміщення площею 45 кв.м. та зобов'язався сплачувати орендну плату.
Об'єкт оренди, згідно з п. 1.2 Договору, знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вул. Юності, 23.
При укладенні Договору сторони дійшли згоди (п. 2.1 Договору), що приймання-передача об'єкта, що орендується, здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін шляхом підписання акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 2.2 Договору об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання, не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання договору.
Розмір орендної плати за виробниче приміщення становить 50 000,00 грн. з ПДВ в розрахунку 10,00 грн. за 1 кв.м. та 900,00 грн. з ПДВ в розрахунку 20,00 грн. за 1 кв.м. офісного приміщення (п. 3.1 Договору).
Згідно з п. 3.2 Договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця помісячно протягом 5 робочих днів після звітного місяця.
Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що відповідачем було здійснено оплату за оренду приміщень за період лютий - жовтень 2010 року в сумі 407 041,44 грн. і просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за використання офісних приміщень площею 45 кв.м. за період з 01.11.2010 р. по 07.07.2013 р. в розмірі 28 800,00 грн.
Відмовляючи в позові, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивачем не доведено факт передачі приміщення відповідачу з огляду на відсутність в матеріалах справи підписаного сторонами акту приймання-передачі приміщення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення містять ч. 1 ст. 283 ГК України.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до статей 33, 34, 43 ГПК України обставини справи підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.
Проте, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій послались лише на відсутність підписаного сторонами акту приймання-передачі приміщення, не взявши до уваги та не оцінивши всі матеріали справи в їх сукупності.
Сервіси для юристів