ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2015 року Справа № 925/1186/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Кривди Д.С.,розглянувши матеріали касаційноїскаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_1.напостанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015у справігосподарського суду Черкаської області №925/1186/14за позовомДержавного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1.,треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство культури України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації,прозобов'язання звільнити приміщення,за участі представників сторін:
від позивача - Мельничук О.В.,
від відповідача - не з'явилися,
від третіх осіб - не з'явилися,
У С Т А Н О В И В:
27.01.2015 рішенням господарського суду Черкаської області (суддя Васянович А.В.), залишеним без змін 02.04.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) позов Державного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань" задоволено, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити приміщення площею 463 кв.м. у будівлі пам'ятки архітектури монастиря Василіанів по вул. Радянська, 31 у м. Умань, Черкаської області, мотивуючи відсутністю в останнього правових підстав для його зайняття.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1. посилалися на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати зазначені рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог новим рішенням.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги з огляду на наступне.
Як убачається із матеріалів справи та установлено попередніми судовими інстанціями, 24.01.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності №715, за яким орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування державне індивідуально визначене нерухоме майно - частину приміщень першого та другого поверху будинку монастиря Василіанів загальною площею 463 кв.м., яке розміщене за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Радянська, 31 та обліковується на балансі державного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань".
Умовами цього договору сторони передбачили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендодавця права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2. Договору). Договір укладений на термін з 24.01.2009 по 23.01.2012 включно (п.10.1 Договору).
24.01.2009 за актом приймання-передачі зазначене майно передано відповідачу.
Приводом для звернення Державного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань" до суду з відповідним позовом була відмова підприємця ОСОБА_1 добровільно звільнити нежитлове приміщення, що обумовлено закінченням строку дії договору оренди та повідомлення орендодавцем орендаря про відсутність намірів продовжувати договір на наступний строк.
Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач зазначав про те, що в порушення умов договору Державний історико-архітектурний заповідник "Стара Умань" не повідомили його вчасно про відсутність намірів для продовження договору оренди, тому вказував на чинність договору, оскільки строк оренди приміщення досі не закінчився.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 17 цього Закону передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно зі ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Пунктом 10.4 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при наявності дозволу органу, уповноваженого управляти майном. Для отримання згоди на продовження терміну дії договору орендар (відповідач) направляє запит на адреси балансоутримувача (позивача) та письмово інформує орендодавця (РВ ФДМУ по Черкаській області) не пізніше тридцяти днів до закінчення терміну договору. Після отримання згоди балансоутримувача орендодавець протягом десяти днів направляє запит органу, уповноваженому управляти майном (Міністерство культури України). Якщо орендодавцю протягом п'ятнадцяти днів з дати отримання такого запиту органом, уповноваженим управляти майном, не надійшли його висновки, відмова чи пропозиції, продовження дії договору вважається погодженим.
З матеріалів справи убачається, що 29.07.2011 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (яке на момент спірних правовідносин було власником майна) листом №25-13/6523/0/6-11 повідомило ФОП ОСОБА_1. про те, що Міністерство заперечує проти продовження дії договору оренди.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області (орендодавець) в свою чергу звертався до відповідача з листом №18-04-00351 від 27.01.2012, та до позивача з листом №11-04-00281 від 20.01.2012. При чому, зі змісту останнього убачається, що РВ ФДМУ по Черкаській області вже повідомляли відповідача про припинення терміну дії договору та повернення майна листом від 05.10.2011 №18-04-3823.
Судами установлено та з матеріалів справи убачається, що відповідач в свою чергу звертався з листами до Міністерства та Фонду, в яких вказано про отримання ним заперечень власника майна та орендодавця на продовження строку дії договору оренди, однак висловлено незгоду з пропозицією повернути орендоване майно, з підстав наявності судових спорів щодо орендованого майна та прав відповідача на нього.
Даючи юридичну оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, попередні судові інстанції правильно застосували положення ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.764 ЦК України, виходячи з того, що на дату закінчення строку договору оренди мали місце заперечення орендодавця та власника орендованого майна стосовно поновлення договору на новий строк, тому відповідний договір припиняється.
Доказів на підтвердження правомірності зайняття спірного приміщення, відповідач не надав, тому суди мотивовано дійшли висновку щодо законності позовних вимог та задоволили їх у повному обсязі.
Не знайшли свого підтвердження й доводи заявника щодо наявності правових підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Волошиної Л.М., оскільки як було правильно установлено попередніми судовими інстанціями, жодних вимог до громадянки Волошиної Л.М. позивач не заявляв, а сама вона не є стороною договору оренди.
Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.
Сервіси для юристів