Постанова ВГСУ від 15.03.2017 року у справі №922/2281/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 922/2281/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 20.09.2016у справі№ 922/2281/16 господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу"простягнення 2 586 008,78 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Никеруй Т.М.,

- ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" Басарт Л.А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз" / позивач / скаржник) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (надалі - ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" / відповідач) та просило суд стягнути з останнього пеню у розмірі 671 390,83 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та становив 1 802 101,77 грн., та три відсотки річних у розмірі 112 516,18 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2016 (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (головуючий суддя Білоусова Я.О., судді: Тарасова І.В., Фоміна В.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в повному обсязі.

17.02.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив від ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в якому відповідач просить суд касаційної інстанції залишити без задоволення подану позивачем касаційну скаргу, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (покупець) укладено договір № 2196/14-КП-32 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору газ, який продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

В силу пункту 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач протягом січня - грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 4 232 441,67 грн. на підставі відповідних актів приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 б/н за січень на суму 1 003 026,41 грн.; від 28.02.2014 б/н за лютий на суму 676 852,44 грн.; від 31.03.2014 б/н за березень на суму 505 989,91 грн.; від 30.04.2014 б/н за квітень на суму 153 039,54 грн.; від 31.10.2014 б/н за жовтень на суму 129 666,53 грн.; від 30.11.2014 б/н за листопад на суму 676 971,26 грн.; від 31.12.2014 б/н за грудень на суму 1 086 895,58 грн.

Водночас, як стверджував позивач, відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням строків, передбачених п. 6.1. договору, що і стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з позовом про стягнення пені у розмірі 671 390,83 грн., інфляційних в сумі 1 802 101,77 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 112 516,18 грн.

Згідно зі ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Положеннями ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 ЦК України).

У відповідності з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як визначено у ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.