ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2016 року Справа № 922/1548/15
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Круглікової К.С.,
Мамонтової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року у справі № 922/1548/15 господарського суду Харківської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності,
за участю представників:
Позивача: не з'явився,
Відповідача: ОСОБА_4, дов. № 234 від 04.03.2016 року.
В с т а н о в и в :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, Позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Відповідач) про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.12.2013р., індексний НОМЕР_3, на нежитлову будівлю, літ. "А-1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м., оформлене на ОСОБА_2, та про визнання за нею права власності на вказане майно.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2015р. у позові ФОП ОСОБА_3 відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду 17.08.2015р. рішення господарського суду Харківської області 02.06.2015р. в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 11.12.2013р. НОМЕР_3 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_3 - на нежитлову будівлю, літ. "А-1", розташовану за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м., на ім'я ОСОБА_2, та стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 1218,00 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції і 609,00 грн. за розгляд справи у судді апеляційної інстанції.
У поданій касаційній скарзі, ФОП ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника Відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2003р. між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір про сумісну діяльність, посвідчений нотаріально за реєстровим номером 1804 (далі - Договір № 1804), предметом якого є сумісна діяльність по будівництву двох об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4; АДРЕСА_3 (п.1.1. Договору № 1804).
Умовами Договору № 1804 передбачалось (п.п. 3.1., 3.2.), що фінансування будівельних робіт, отримання будівельно-технічної документації та дозвільних актів, а також витрат на введення в експлуатацію об'єктів проводиться сторонами договору з особистих коштів (в т.ч. залучених) - у рівних розмірах. По закінченню будівництва та прийняття об'єктів в експлуатацію в установленому порядку кожен з об'єктів буде належати сторонам договору на підставі спільної приватної власності в рівних частинах кожному.
Відповідно до п. 8.1 Договору № 1804 він набуває чинності з моменту підписання договору та діє до закінчення будівництва об'єктів та передачі їх в експлуатацію в установленому Законом порядку.
Згідно матеріалів справи, земельна ділянка, на якій збудовано спірний об'єкт нерухомості, була отримана Відповідачем в оренду на підставі договору оренди землі реєстраційний № 75175/05, укладений між ним та Харківською міською радою 22.07.2005р.
При цьому, як було також встановлено судами, що 25.07.2013р. спірний об'єкт нерухомості був введений в експлуатацію, відповідно до Декларації про готовність об'єкту до експлуатації - нежитлового будинку, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Харківській області 25.07.2013р.
В подальшому, 11.12.2013р. Відповідач зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, літ. "А-1", розташовану за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м., отримавши про це відповідне свідоцтво НОМЕР_3.
Водночас, судами встановлено, що 18.06.2014р. між сторонами було укладено договір, посвідчений нотаріально за реєстровим номером 756 (далі - Договір № 756) про розірвання договору про сумісну діяльність від 20.11.2003р. за реєстровим номером 1804, згідно якого ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 склали цей договір про те, що договір про сумісну діяльність від 20.11.2003р. за реєстровим номером 1804, вони розривають і підтверджують те, що будь-яких претензій, в тому числі матеріальних, один до одного не мають, і цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (п.п. 1., 2. Договору № 756).
Вимогами ФОП ОСОБА_3 у даній справі, з посиланням на ст.ст. 328, 331, 386, 1130, 1131 ЦК України, та порушення умов договору про сумісну діяльність № 1804 від 20.11.2003р., є визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.12.2013р., індексний НОМЕР_3, на нежитлову будівлю, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м., оформлене на ОСОБА_2, та визнання за нею права власності на спірне майно.
Суд першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 331, 386, 392, 654 ЦК України, ст.ст. 18, 22 Закону України "Про основи містобудування", та встановлених обставин справи, зокрема, про те, що земельна ділянка, на якій було збудовано спірний об'єкт нерухомості, була отримана ФОП ОСОБА_2 в оренду на підставі договору оренди землі від 22.07.2006р., реєстраційний номер 75175/05, а свідоцтво про право власності від 11.12.2013р. на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3, літ. "А-1" було видано цій особі на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка у встановленому законом порядку недійсною визнана не була, тоді як договір про сумісну діяльність № 1804 від 20.11.2003р. був розірваний між сторонами за їх згодою 18.06.2014р., на підставі укладеного між ними Договору № 756, а інших підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності, Позивачем зазначено не було і судом не встановлено, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення ч. 2 ст. 331 ЦК України, умови укладених між сторонами Договорів - № 1804 від 20.11.2003р. і № 756 від 18.06.2014р., та встановлені обставини справи, дійшов висновку про те, що оформлення права власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомості було здійснено з порушенням умов договору про сумісну діяльність № 1804 від 20.11.2003р., оскільки договір про розірвання такої угоди № 756 від 18.06.2014р. було укладено між сторонами після здійснення державної реєстрації права власності за останнім, що є порушенням прав ФОП ОСОБА_3, у зв'язку з чим, вважав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, її вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності НОМЕР_3 на нежитлову будівлю, літ. "А-1", за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 55,7 кв.м., скасувавши у цій частині рішення суду першої інстанції.
Щодо іншої частини вимог - про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості за ФОП ОСОБА_3, то суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що нею не було доведено суду належними та допустимими доказами про наявність у неї права власності на спірний об'єкт нерухомості, а тому, не знайшов підстав для задоволення цієї частини позову.
Сервіси для юристів