ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2016 року Справа № 902/841/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г. розглянувши касаційну скаргуакціонера Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_4на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 рокуу справі Господарського суду№ 902/841/15 Вінницької областіза позовомакціонера Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_4до 1. Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мар'їнський Укрпромзбут"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного підприємства "Мегамет"про визнання недійсними договорів про зарахування боргу в судовому засіданні взяли участь представники:
акціонера Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_4: адвокат Нестеришин Т.С. (договір про надання правової допомоги від 15.03.2016 року),Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод": ліквідатор Томашук М.С., арбітражний керуючий,Товариства з обмеженою відповідальністю "Мар'їнський Укрпромзбут": не з'явилися,Приватного підприємства "Мегамет":Янатьєва Н.Г. (довіреність від 20.03.2015 року),а також особисто ОСОБА_4
В С Т А Н О В И В :
17.06.2015 року акціонер Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" (далі - відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мар'їнський Укрпромзбут" (далі - відповідача-2) про визнання недійсними договору про зарахування боргу №11 від 06.07.2010 року, договору про зарахування боргу №12 від 07.07.2010 року, договору про зарахування боргу №13 від 08.07.2010 року, договору про зарахування боргу №14 від 09.07.2010 року, договору про зарахування боргу №15 від 09.07.2010 року, договору про зарахування боргу №16 від 12.07.2010 року, договору про зарахування боргу №17 від 12.07.2010 року, договору про зарахування боргу №18 від 13.07.2010 року, договору про зарахування боргу №19 від 14.07.2010 року, договору про зарахування боргу №20 від 15.07.2010 року, договору про зарахування боргу №21 від 16.07.2010 року, договору про зарахування боргу №22 від 19.07.2010 року, договору про зарахування боргу №23 від 20.07.2010 року, укладених між відповідачем-1, як боржником, та відповідачем-2, як кредитором, з підстав, передбачених статтями 203, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (том 1, а.с. 2 - 73).
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням майнових прав позивача на корпоративне володіння та управління активами (цілісним майновим комплексом) відповідача-1 внаслідок незаконного відчуження за оспорюваними договорами цілісного майнового комплексу відповідача-1, вчиненими у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, з порушенням статей 203 (пункти 1, 2, 4), 188, 215, 377 ЦК України. Також, позивач зазначив про передачу спірного майна відповідачу-2 в рахунок погашення боргу відповідача-1 на суму більш як 11,59 млн. грн. з порушенням визначеного статтею 37 Закону України "Про іпотеку" порядку звернення стягнення на заставне майно, а також за заниженими цінами (без встановлення його реальної ринкової вартості на момент відчуження), без ідентифікації земельної ділянки, на якій розташований цілісний майновий комплекс (в порушення статті 133 Земельного кодексу України), з перевищенням повноважень виконуючою обов'язки голови правління ВАТ "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_8 на предмет підписання спірних договорів з боку відповідача-1, внаслідок чого відбулось відчуження активів, які перевищують 25% вартості майна за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства без прийняття рішення про таке відчуження загальними зборами акціонерів товариства, що згідно закону належить до виключної компетенції зборів акціонерів (в порушення пункту 22 частини 2 статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства").
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.06.2015 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 07.07.2015 року, яке ухвалою від 07.07.2015 року відкладено на 22.07.2015 року (том 1, а.с. 1, 163).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.07.2015 року (суддя Тісецький С.С.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про зарахування боргу №11 від 06.07.2010 року, договір про зарахування боргу №12 від 07.07.2010 року, договір про зарахування боргу №13 від 08.07.2010 року, договір про зарахування боргу №14 від 09.07.2010 року, договір про зарахування боргу №15 від 09.07.2010 року, договір про зарахування боргу №16 від 12.07.2010 року, договір про зарахування боргу №17 від 12.07.2010 року, договір про зарахування боргу №18 від 13.07.2010 року, договір про зарахування боргу №19 від 14.07.2010 року, договір про зарахування боргу №20 від 15.07.2010 року, договір про зарахування боргу №21 від 16.07.2010 року, договір про зарахування боргу №22 від 19.07.2010 року, договір про зарахування боргу №23 від 20.07.2010 року, що укладені між ВАТ "Бродецький цукровий завод" та ТОВ "Мар'їнський Укрпромзбут"; стягнено з відповідача-1 на користь позивача 609 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнено з відповідача-2 на користь позивача 609 грн. витрат зі сплати судового збору; вирішено видати наказ після набрання рішенням законної сили (том 1, а.с. 206 - 210).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 04.09.2015 року шляхом направлення поштового відправлення відповідач-2 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням додаткових пояснень), в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 22.07.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповнотою з'ясування обставин справи на предмет наявності у позивача права на звернення до відповідачів 1, 2 з позовними вимогами про визнання недійсними спірних правочинів (вх. №06-64/378/15 від 08.09.2015 року та №29293/15 від 23.11.2015 року) (том 2, а.с. 93 - 151, том 3, а.с. 124 - 128).
03.09.2015 року Приватне підприємство "Мегамет", яке не брало участі у даній справі, однак, вважаючи, що у зв'язку із прийняттям зазначеного рішення місцевий господарський суд вирішив питання про його права та обов'язки як власника рухомого та нерухомого майна, що є предметом спірних договорів про зарахування боргу, звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахування додаткових пояснень до неї), в якій просило скасувати оскаржуване рішення від 22.07.2015 року, прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована прийняттям судом першої інстанції рішення про права та обов'язки третьої особи-власника спірного майна без залучення її до участі у справі, що не узгоджується з вимогами статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваного рішення в апеляційному порядку відповідно до статті 104 ГПК України. Також, скаржник зазначив, що висновки місцевого господарського суду, викладені в рішенні від 22.07.2015 року, не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені за умов неповноти дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення спору (вх. №06-64/375/15 від 03.09.2015 року та №24558/15 від 06.10.2015 року) (том 2, а.с. 49 - 83, 187 - 200).
06.10.2015 року до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності до позовних вимог позивача про визнання недійсними спірних договорів про зарахування боргу в порядку частини 3 статті 267 ЦК України (вх. №24559/14 від 06.10.2015 року) (том 3, а.с. 1 - 59).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року залучено до участі у справі Приватне підприємство "Мегамет" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі - третя особа) (том 3, а.с. 65).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Маціщук А.В., судді: Петухов М.Г., Гулова А.Г.) апеляційні скарги відповідача-2 та третьої особи задоволено; рішення Господарського суду Вінницької області від 22.07.2015 року у даній справі скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові; стягнено з позивача на користь відповідача-2 витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 339, 80 грн.; стягнено з позивача на користь третьої особи витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 339, 80 грн.; доручено місцевому господарському суду видати накази на виконання цієї постанови (том 3, а.с. 170 - 176).
Постанова апеляційного суду мотивована недоведенням позивачем, як акціонером товариства з часткою 0,35%, порушення його корпоративних прав, оскільки пунктами 6, 10 Статуту відповідача-1 передбачено окремі права акціонерів, які володіють 10% голосів та 60% голосів. Також, апеляційний суд зазначив про пріоритетність в оцінці доказів Постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2010 року у справі №2а-9401/10/0570 про зобов'язання Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднання Бюро технічної інвентаризації" за позовом ТОВ "Мар'їнський Укрпромзбут" за участю третьої особи ВАТ "Бродецький цукровий завод" зареєструвати за позивачем право власності на визначені об'єкти нерухомого майна, яке знаходиться у Вінницькій області, Козятинському районі, смт. Бродецьке, вул. Робітнича, 44 та належить ТОВ "Мар'їнський Укрпромзбут" на підставі договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 12.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Гостар Л.А., зареєстрованим в реєстрі за №303, яка набрала законної сили як така, що не була оскаржена в апеляційному порядку (том 3, а.с. 95-100) .
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 25.11.2015 року, а рішення суду першої інстанції від 22.07.2015 року залишити в силі, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 92, 203, 209, 215, 220, 657 ЦК України та статті 37 Закону України "Про іпотеку". Скаржник доводить помилковість висновків апеляційного суду про недоведення позивачем факту порушення його корпоративних прав вчиненням спірних договорів, які є правочином з відчуження цілісного майнового комплексу відповідача-1, укладеним без нотаріального посвідчення, невідповідністю зазначених договорів вимогам цивільного законодавства щодо змісту та повноважень на відчуження майна товариства, що перевищує 50% активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства виключно за рішенням зборів акціонерів (стаття 70 Закону України "Про акціонерні товариства), які в даному випадку не проводилися, що підтверджує порушення прав позивача, як акціонера відповідача з часткою 0,35%, на участь у зборах акціонерів з вирішення питань віднесених до виключної компетенції зборів акціонерів. Також, скаржник зазначає про завдання йому збитків внаслідок незаконного відчуження цілісного майнового комплексу боржника, оскільки оспорюваними договорами на зарахування грошових вимог, відступлених банком відповідачу-2 на суму 11 597 733, 97 грн., було передано майнові активи відповідача-1 загальною вартістю згідно з договором іпотеки 10 177 296 грн., вартість яких за оспорюваними договорами без проведення експертної оцінки зменшено до 2 070 525 грн. у незаконний спосіб, без нотаріального посвідчення угоди, що є обов'язковою умовою звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши позивача та його представника - адвоката Нестеришина Т.С., а також представників відповідача-1 - ліквідатора Томашука М.С. та третьої особи - Янатьєву Н.Г., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав, зокрема, прав суб'єктів господарювання, визначений частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, однак, не є вичерпним і суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права (частина 2 статті 16 ЦК України та частина 2 статті 20 ГК України) підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є частиною національного законодавства з 1997 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тобто такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України відповідно до Постанов від 21.05.2012 року у справі №6-20цс11 та від 15.04.2015 року у справі №6-55цс15.
Згідно зі статтею 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Відтак, якщо учасник (акціонер) обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам України.
З правовою позицією про право акціонера оспорити дійсність договорів, укладених господарським товариством, в якому він є учасником, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав погодився Верховний Суд України у Постановах №15/128 від 01.07.2015 року у справі №911/2435/14 та №15/014 від 21.01.2015 року у справі №911/2089/14.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 06-07, 08-16, 19-20 липня 2010 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено 13 тотожних за змістом договорів №№11-23 про зарахування боргу в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, згідно яких відповідач-1 передав у власність в рахунок погашення заборгованості, яка виникла і підтверджується актом звірки від 01.07.2010 року у боржника ВАТ "Бродецький цукровий завод", ТМЦ (товарно-матеріальні цінності), визначені за актами приймання-передачі, а відповідач-2 прийняв у власність такі товарно-матеріальні цінності. ТМЦ передаються згідно накладних та актів приймання-передачі за місцем знаходження боржника (пункти 1.1 - 1.2 спірних Договорів, том 1, а.с. 172 - 193).
Судами встановлено, що на виконання зазначених договорів сторони передали за актами приймання-передачі об'єкти нерухомості (будівлі, споруди, жомові ями, мазутні ємкості, мостові, естакади, іригаційні поля, іригаційні комунікації, муровані ями, дороги, жомові комунікації, устаткування та механізми виробничого процесу з переробки цукрового буряка та виготовлення цукру, які складали цілісний майновий комплекс ВАТ "Бродецький цукровий завод") від відповідача-1 до відповідача-2.
Також, суди встановили підписання спірних договорів та актів приймання-передачі від імені відповідача-1 "виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_8.".
Сервіси для юристів