Постанова ВГСУ від 14.12.2016 року у справі №924/663/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 924/663/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Дроботової Т.Б. Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Першого заступника військового прокурора Західного регіону Українина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016у справі№ 924/663/16 Господарського суду Хмельницької областіза позовомПершого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони Українидо1. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"провизнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014 про спільну обробку землі та додаткових угод до ньогоУ судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Грищенко М.А.;

від позивача: Рудник Ю.М. (представник за дов. від 30.12.2015);

від відповідачів: Луценко К.В. (представник за дов. від 21.09.2016);

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький та Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", про визнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014р. про спільну обробку землі та додаткових угоди до нього, які укладені між відповідачами на підставі частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.08.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016, у позові відмовлено з підстав недоведеності прокурором обставин, на які він посилався, як на підставу позовних вимог.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 17.08.2016 року скасувати та передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги звертає увагу на порушення судами попередніх інстанції приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України. На думку скаржника, суди не прийняли до уваги обставин, установлених в ході фінансового аудиту та аудиту відповідності квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький за період з 1 березня 2012 року по 1 лютого 2016 року № 234/3/20/А від 5 травня 2016 року, а саме те, що КЕВ м. Хмельницький не має ані сільськогосподарської техніки, ані відповідних спеціалістів для надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, а тому завідомо не міг надавати послуги, передбачені спірним договором.

У відзиві на касаційну скаргу КЕВ м. Хмельницький просить залишити постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року без зміні, а касаційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

Крім цього, в обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами не взято до уваги посилання прокурора на судову практику Вищого господарського суду України у справах з аналогічним предметом спору та фактичними обставинами справи (№ 915/552/15, №915/555/15, №915/556/15).

02.12.2016 року від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 року.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2014 року між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" смт. Теофіполь, Хмельницької області (замовник) укладено договір № 149, згідно з пункту 1.1 якого, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м. Хмельницький сторони дійшли згоди про те, що даний договір є змішаним у розумінні статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Виконавець зобов'язується за умови сприяння та підтримки замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ на підставах державного акту на право користування землею: Б № 041646 від 1979р., Б №041659 від 1979р., а замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору. Площа посівів становить 2303 га., згідно двостороннього комісійного акту, що є невід'ємною частиною даного договору.

Для виконання цілей даного договору сприяння та підтримка замовника полягає у наданні в розпорядження виконавця: насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарських культур; надання послуг з обробітку, посіву, збору урожаю та транспортування сільськогосподарської продукції; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) замовника (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору детальна інформація щодо робіт, які виконуються за цим договором визначається у завданні замовника, яке надається ним виконавцеві. Сторони дійшли згоди, що для досягнення мети цього договору роботи/послуги передаються виконавцем замовнику на підставі актів прийому - передачі.

Згідно з пунктами 1.6, 1.7 договору строки та способи передачі виконавцем робіт/послуг замовнику визначаються за домовленістю сторін шляхом укладання додаткових угод. Сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг/виконання робіт виконавцем, належить замовнику.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору грошова сума, яку замовник зобов'язується перерахувати виконавцю за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не меншою, ніж 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. Сторони погодились, що замовник перераховує виконавцю планові грошові кошти в розмірі 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. рівними частинами щомісячно на рік. Кінцева сума оплати буде здійснена після зведення розрахунків згідно актів виконаних робіт.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що сторона - 1 не несе відповідальність за збитки, нанесенні у ході проведення заходів бойової підготовки, а також інших збитків, нанесених третіми особами.

Згідно з пункту 7.3 договору, цей договір набуває чинності з 01.07.2014 р. та діє до моменту його повного виконання сторонами.

В подальшому 01.07.2014 року, 19.06.2015 року, 01.03.2016 року між сторонами укладались додаткові угоди №1, №2, №5 до договору № 149 від 20.06.2014 р., якими вносились зміни, зокрема, до пунктів 1.1, 2.2, 2.3., 4.1.3 договору.

На виконання умов вказаного договору, протягом 2014 - 2016 років Замовником подавались Виконавцю заявки на вирощування сільськогосподарських культур, які виконувались, що підтверджується актами приймання-передавання виконаних робіт.

Предметом спору у даній справі є вимоги Першого заступника військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014р. про спільну обробку землі та додаткових угод до нього, з підстав порушення частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", п.п. 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями".

Крім того, прокурор зазначав, що на час укладення спірного договору та на момент подання позовної заяви, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях, наданих їм у постійне користування. Відсутність такого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.