ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2016 року Справа № 910/9136/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,суддівШвеця В.О., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Велварт", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Грінтехнікс", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Велварт", м. Київпростягнення 66 666, 72 грн. та зобов'язання повернути майно
за участю представників
позивача: Максименко К.М.,
відповідача: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтехнікс" (далі за текстом - ТОВ "Грінтехнікс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Велварт" (далі за текстом - ТОВ "Велварт") про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за Договором оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року у розмірі 66 666, 72 грн. та зобов'язання відповідача у зв'язку з розірванням вказаного Договору повернути позивачу переданий в оренду за цим Договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, а також стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "Велварт" на користь ТОВ "Грінтехнікс" заборгованість у розмірі 66 666, 72 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн. та судовий збір; зобов'язано ТОВ "Велварт" повернути ТОВ "Грінтехнікс" автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, переданий в оренду відповідно до Договору оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт неналежного виконання орендарем умов Договору оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2015 року по 30.04.2016 року в сумі 66 666, 72 грн.; крім того, встановивши факт розірвання Договору оренди у відповідності до п. 2.2 Договору оренди, ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України судами задоволено вимогу про зобов'язання повернути орендоване майно на підставі ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Велварт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
ТОВ "Грінтехнікс" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2013 року ТОВ "Грінтехнікс" (орендодавець) та ТОВ "Велварт" (орендар) укладено Договір оренди обладнання № 6 (далі за текстом - Договір оренди), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування наступне обладнання: автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів.
Згідно з п. 1.2 Договору оренди вказаний в п. 1.1 Договору об'єкт оренди передається орендареві у термін 15 робочих днів з дня підписання Договору згідно Акту приймання-передачі об'єкта оренди.
В п. 1.4 Договору оренди сторони погодили, що з метою забезпечення налагоджування об'єкта оренди, навчання персоналу - орендна плата нараховується з 01.01.2014 року.
Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 Договору оренди місячна орендна плата складає 4 166, 67 грн., у тому числі ПДВ - 964, 44 грн. Річна орендна плата складає 50 000 грн., у тому числі ПДВ - 8 333, 33 грн. Орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця. За домовленістю сторін можлива орендна плата в повному обсязі не пізніше кінця поточного року одним або декількома платежами.
Згідно Акту приймання-передачі майна від 12.11.2013 року до Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди - автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, вартістю 46 000 грн. Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.
ТОВ "Грінтехнікс" звертаючись до суду посилається на те, що відповідач свої обов'язки по сплати орендної плати виконував неналежним чином, з огляду на що заборгованість ТОВ "Велварт" по сплаті орендної плати за Договором оренди за період з 01.01.2015 року по 30.04.2016 року (16 місяців) становить 66 666, 72 грн.; крім того, позивач просив зобов'язати відповідача повернути орендоване майно, оскільки Договір є розірваним відповідно до п. 2.2. Договору оренди.
Відповідач, заперечуючи проти позову посилався на те, що зазначений Договір оренди № 6 від 01.11.2013 року є фіктивним, оскільки укладений пов'язаними між собою особами (відповідачем в особі генерального директора Деревинської Т.В. та позивачем в особі директора Деревинського Г.В., тобто дружиною та чоловіком) без мети здійснення господарської діяльності, а відтак є недійсним правочином; водночас, відповідач зазначав, що орендоване майно за фіктивним Договором не передавалось.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що факт передачі орендованого майна відповідачу в користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 12.11.2013 року та належним чином засвідченою копією Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2 від 29.08.2014 року, в якому сторони погодили факт надання послуг оренди обладнання на загальну суму 50 000 грн.
При цьому, відхиляючи доводи відповідача щодо фіктивності правочину судами вірно зазначено, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, враховуючи відсутність доказів визнання Договору оренди недійсним в судовому порядку, в тому числі з підстав його фіктивності, оскільки це є оспорюваний правочин, на час розгляду справи правочин є правомірним та створює для сторін правові наслідки встановлені цим Договором.
Сервіси для юристів