ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2016 року Справа № 904/618/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовк І.В. Кондратова І.Д.за участі представників: позивачів: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2016 рокуу справі№ 904/618/16за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_3дофізичної особи - підприємця ОСОБА_4про стягнення 254 444,63 грнВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 254 320,00 грн неустойки за користування приміщенням за час прострочення, 43,71 грн 3% річних, 80,92 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016 (суддя - Петрова В.І.) позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 неустойку у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення у розмірі 254 320,00 грн, 43,71 грн 3% річних, 80,92 грн інфляційних витрат та судовий збір.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (головуючий - Виноградник О.М., судді - Джихур О.В., Дмитренко Г.К.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2016, просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як встановлено апеляційним господарським судом, позивач зазначав, що 01.09.2013 між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого приміщення № 131212, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування частину приміщення № 58 (орендоване приміщення), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що передача орендованого приміщення здійснюється з моменту укладення договору за актом приймання - передачі.
Згідно з п. 6.1., п.п. б п. 6.2. договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю приміщення за договору оренди, а орендар - своєчасно проводити орендні платежі.
За п. п. 4.1., 4.2. договору розмір орендної плати складає 5 780,00 грн в місяць. Орендна плата сплачується щомісячно до 05 числа поточного місяця передплатою за поточний місяць.
У п. п. 4.4.-4.5. договору сторони погодили, що орендар компенсує орендодавцю плату за землю. Також в разів прийняття нових законів та інших обов`язкових законодавчих актів, наслідком яких буде понесення орендодавцем витрат, такі витрати також компенсуються орендарем; орендар невідкладно здійснює компенсацію витрат за комунальні послуги та експлуатацію, за фактом пред`явлення таких.
Даний договір автоматично втрачає свою силу та вважається розірваним, без будь-яких повідомлень з боку орендодавця, у випадку не виконання орендарем умов п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., в зазначеному випадку орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення негайно (п. 4.6. договору).
За п. 7.1. договору у разі порушення умов договору орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку. У цьому випадку орендар звільняє приміщення негайно.
Відповідно до п. 3.1. договору строк оренди був з 01.09.2013 по 31.12.2013.
01.09.2013 між сторонами було підписано акт приймання - передачі в оренду приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. При цьому в акті зазначено, що приміщення обладнано вікнами, металевими вхідними дверми, освітленням.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, врахувавши факти, встановлені рішенням у справі № 904/9275/15, а також те, що відповідач не повернув приміщення та не сплатив заборгованість, яку було стягнуто за рішенням суду у справі № 904/9275/15, прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення у розмірі 254 320,00 грн та 43,71 грн 3% річних, 80,92 грн інфляційних витрат.
Проте, погодитись з такими висновками суду неможливо, виходячи з такого.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 2 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 638 ЦК України.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (1 ст. 759 ЦК України).
Приписи чинного ЦК відносять до обов'язкових істотних умов договору оренди таку умову, як його предмет.
Сервіси для юристів