Постанова ВГСУ від 14.10.2014 року у справі №910/1531/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 910/1531/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд"на постановувід 24.07.2014Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/1531/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. Приватне акціонерне товариство "Київміськбуд-1" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт"провизнання недійсними договорів уступки вимоги,за участю представників: позивача - Пахарь О.Є.відповідача -Яворський О.М.третьої особи 1 - Нестор В.Р.третьої особи 2 -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 у справі №910/1531/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Буравльова С.І., суддів Андрієнка В.В, Шапрана В.В.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" (далі - третя особа-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт" (далі - третя особа-2), про визнання недійсним наступних договорів, укладених між позивачем і відповідачем 26.09.2011:

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 6 від 10.07.2008;

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 1 від 02.04.2008;

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 5 від 10.07.2008.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п.1 ч.1 ст. 512, ст. ст. 627, 655, ч.3 ст. 656, ст. 1046 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", ст. ст. 4, 32, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на помилковому висновку щодо правової природи спірних договорів, адже, на його думку, вказані правочини не містять жодних ознак договору позики. Крім того, за твердженням відповідача, укладені договори відступлення права вимоги повністю відповідають меті створення Фонду інвестування в будівництво-2 і були схвалені (погоджені) загальними зборами учасників.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2014 розгляд касаційної скарги відкладено за клопотанням сторін на 14.10.2014 на 11 год. 00 хв.

За розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.2014 № 03-05/1988, у зв'язку з виходом з відпустки судді Бакуліної С.В., розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючий - Грейц К.В. (доповідач), Бакуліна С.В., Глос О.І.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт" не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 14.10.2014.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи-1, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 26.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" (новий кредитор) укладено три договори про відступлення права вимоги, а саме:

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 14995088,65грн за договором позики № 6 від 10.07.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1";

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 103022146,01грн за договором позики № 1 від 02.04.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1";

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 10414555,01грн за договором позики № 5 від 10.07.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1".

Основні умови зазначених договорів про відступлення прав вимог від 26.09.2011 є ідентичними і визначають наступне: первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує права вимог за договорами позики, укладеними між первісним кредитором та ПрАТ "Київміськбуд-1", що є боржником по відношенню до первісного кредитора (п.1.1 договорів); за цими договорами до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора стосовно сплати грошових коштів у розмірі суми відступлення (п.1.2 договорів); первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги на всю суму заборгованості за основними договорами, що складається з основної суми позики, процентів та штрафних санкцій за порушення боржником своїх обов'язків (у тому числі але не виключно: 3% річних, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційні втрати), інші санкції, передбачені законодавством України, за основними договорами (п.2.1 договорів); первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги, але не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання боржником своїх обов'язків (п.3.1 договорів); новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора суму відступлення до 29.08.2021, сторони допускають розрахунок векселями (п.3.2 договорів); договори набирають чинності з дати їх укладання та діють до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Сторони, шляхом підписання цих договорів, підтверджують, що досягли взаємної згоди з усіх без винятку істотних умов цих договорів, що можуть бути пов'язані з ними, та не мають і не матимуть жодних претензій одна до одної у майбутньому (п.7.3 договорів).

З преамбули вищевказаних договорів вбачається, що при їх укладенні Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" діяло в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будивництво-2" (далі - Фонд).

Зазначаючи про те, що спірні договори про відступлення права вимоги підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" генеральним директором Ілюшенко А.О. з перевищенням повноважень, позивач пред'явив позов про визнання цих договорів недійсними, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст. ст. 92, 203, 215 ЦК України.

Під час розгляду справи позивач доповнив підстави позову, зазначаючи, що спірні договори укладені за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будівництво-2", не відповідають меті створення вказаного фонду, а саме п. п. 3, 4, 8 Інвестиційної декларації та суперечать ч. 5 ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", оскільки у розумінні ст. 1046 ЦК України мають ознаки договору позики.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що Фонд не є учасником нового кредитора, а отже у позивача були відсутні правові підстави позичати кошти (відступати право вимоги) відповідачеві за рахунок коштів цього Фонду за спірними договорами, які фактично є договорами позики, адже ними виведені кошти Фонду на користь відповідача, що не відповідає меті створення Фонду - отримання прибутку.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій про підставність позовних вимог колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.