ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2015 року Справа № 914/847/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогачза участю представників: позивачаГарбузюк Р.О., дов. від 09.04.2015відповідача третіх осібне з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Опрема-Львів ПС"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015у справі№ 914/847/14господарського судуЛьвівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Опрема-Львів ПС"доЯворівської міської радитреті особи, які не заявляють вимог на предмет спору, на стороні відповідача- ОСОБА_5; - ОСОБА_6; - Відділ Держземагентства в Яворівському районі Львівської області провизнання недійсним рішення Яворівської міської ради № 437 від 15.10.2010
ВСТАНОВИВ:
14.03.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Опрема-Львів ПС" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Яворівської міської ради № 437 від 15.10.2010 "Про затвердження експертної грошової оцінки та продаж земельної ділянки площею 0,1655 га в АДРЕСА_1 для обслуговування станції технічного обслуговування", посилаючись на прийняття цього рішення в порушення права постійного землекористування позивача, без згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, всупереч вимогам статей 149, 150, 151 Земельного кодексу України; позивач набув права постійного користування земельною ділянкою як правонаступник Торгово-виробничого орендного підприємства "Умілець".
Відповідач та треті особи заперечили проти позову, вказавши, що ними не порушено права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.05.2014 (суддя Юркевич М.В.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 (судді: Марко Р.І. - головуючий, Желік М.Б., Костів Т.С.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів прийняття його відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та постанову у даній справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що спірна земельна ділянка була надана об'єднанню "Укрторгбудматеріали" відповідно до вимог частини 2 статті 87 Земельного кодексу Української РСР 1970 року, набуте право зберігалось користувачем за пунктом 5 постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 "Про порядок введення в дію земельного кодексу Української РСР"та пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року, відтак, права на земельну ділянку, надані попередніми рішеннями залишалися чинними, чого суди не врахували; суди не встановили повний обсяг прав та обов'язків позивача, переданих йому попереднім землекористувачем в порядку правонаступництва; суди не врахували, що спірне рішення суперечить частині 6 статті 128, статті 198 Земельного кодексу України, а також прийнято за умов дії судової заборони; не враховано, що на спірній земельній ділянці знаходиться належне позивачу майно, не дослідили надані позивачем докази всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач та треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали та не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15.10.2010 Яворівською міською радою прийнято рішення № 437 "Про затвердження експертної грошової оцінки та продаж громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1655 га в АДРЕСА_1" для обслуговування станції технічного обслуговування. Відповідно до пунктів 1, 2 спірного рішення міська рада затвердила громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,1655, яка підлягає продажу у власність шляхом викупу та зобов'язала укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на затверджених умовах. 27.07.2011 на виконання вимог зазначеного рішення між третіми особами по справі та Яворівською міською радою укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки вартістю 95240,00 грн.; земельній ділянці присвоєно кадастровий № НОМЕР_1.
Судами також встановлено, що 30.11.1992 рішенням Яворівської міської ради № 675 Торгово-виробничому орендному підприємству "Умілець" надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,58 га для обслуговування і впорядкування магазину та складських приміщень на АДРЕСА_2. Разом з тим, суди встановили, що на момент прийняття Яворівською міською радою оспорюваного рішення позивач не отримував державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а межі земельної ділянки не були встановлені в натурі (на місцевості), як це передбачало чинне на момент винесення рішення № 675 законодавство.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Яворівської міської ради № 437 від 15.10.2010, зазначивши на порушення його права користування земельною ділянкою площею 0,58 га в АДРЕСА_2, вказуючи, що земельна ділянка площею 0,1655 га в АДРЕСА_1, яка передана Яворівською міською радою у власність третіх осіб по даній справі, є частиною земельної ділянки площею 0,58 га в АДРЕСА_2, що перебуває у постійному користуванні позивача з 30.11.1992.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди вказали, що, оскільки позивач, всупереч чинного на час винесення рішення законодавства, належним чином не оформив право постійного користування, державний акт про право постійного користування не видавався, а межі земельної ділянки не були встановленими землевпорядними організаціями, виходячи із приписів статті 125 Земельного кодексу України право постійного користування вказаною земельною ділянкою у позивача не виникало.
Судова колегія зазначає, що відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу; наслідком прийнятого рішення у разі задоволення позовних вимог повинно бути захищене та відновлене право позивача.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку; статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі", згідно з якої відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 83 названого Кодексу унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом права постійного користування земельною ділянкою вважаючи, що є правонаступником права постійного користування, наданого 30.11.1992 рішенням Яворівської міської ради № 675 Торгово-виробничому орендному підприємству "Умілець" з 2001 року, що встановлено ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2010 у справі №17817/09/9104.
Пунктом 3 статті 27 Земельного кодексу України (чинного з 15.03.1991 по 01.01.2002) визначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
За статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов'язки) переходять до останньої.
Сервіси для юристів