ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2015 року Справа № 910/18381/14 Вищий господарський суд України в складі колегії
Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю "Артпласт Інвест" розглянув касаційну скаргу Коваленко В.В., Нижник М.М. публічного акціонерного товариства "Енергобанк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 р.у справі№ 910/18381/14 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Артпласт Інвест"допублічного акціонерного товариства "Енергобанк"простягнення коштівВ С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено.
Суд з мотивів норм ст.ст. 536, 1212, 1214 ЦК України дійшов висновку, що у зв'язку з недійсністю кредитного договору, відповідно до якого товариство перерахувало банку грошові кошти, належних правових підстав для одержання і користування банком коштами позивача не існує, тому відпоівдач зобов'язаний повернути грошові кошти в частині основної суми боргу у розмірі 17 500, 00 грн. і 111 044, 11 дол. США та сплатити проценти за безпідставно збережені кошти у сумі 145 909, 30 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року (судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року залишено без змін.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, в позові відмовити.
Скаржник доводить, що суд неправильно застосував норми ст.ст. 216, 1212, 1214 ЦК України, оскільки фактично кредитні кошти було надано, що підтверджується належними доказами у справі; нарахування процентів на кошти, якими банк користувався безпідставно слід проводити з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання кредитного договору недійсним, а не з моменту укладення недійсного договору; судом неправильно застосовані ст.ст. 536, 1048 ЦК України до правовідносин про повернення виконаного за недійсним договором, оскільки правовідносини з повернення коштів, набутих без достатніх правових підстав та з договору позики не є тотожними, тому аналогія в цьому випадку суперечить закону.
Позивач у відзиві доводи скарги заперечує, просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а скаргу без задоволення, оскільки вважає, що за нормами ст.ст. 216, 1212, 1214 ЦК України у зв'язку з визнанням кредитного договору недійсним банк зобов'язаний повернути йому кошти та проценти за користування ними за весь період безпідставного користування, тобто з дати їх одержання.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2015 р. строк розгляду справи продовжено, розгляд справи відкладено на 14.04.2015 р.
Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (надалі - відповідач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артпласт Інвест" (надалі - позивач, позичальник) було укладено кредитний договір № 1212-02 (надалі - кредитний договір).
Відповідно до п. п. 1.1.-1.4. кредитного договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування кредит у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії з лімітом користування 1 170 000, 00 дол. США до 30.09.2015 року з відсотковою ставкою за користування кредитом 13% річних.
Згідно із п. 1.5 кредитного договору слідує, що кредит надається позичальнику для цілей погашення кредитної заборгованості ТОВ "Артпласт Плюс" та ТОВ "Кіностудія "Ялта-Фільм" по кредитним договорам, укладеними з ПАТ "Енергобанк".
З матеріалів справи вбачається, що на підставі даного кредитного договору, позивачем було здійснено десять платежів та перераховано на рахунок банку грошові кошти: 31.01.2013 р. - 17 500, 00 грн.; 22.03.2013 р. - 12 693, 46 дол. США; 03.04.2013 р. - 11 549, 97 дол. США; 25.04.2013 р. - 9 750,00 дол. США; 20.05.2013 р. - 3 070, 68 дол. США; 20.05.2013 р. - 9 750, 00 дол. США; 04.07.2013 р. - 12 200,00 дол. США; 17.07.2013 р. - 12 000, 00 дол. США; 24.07.2013 р. - 10 000, 00 дол. США; 26.07.2013 р. - 30 000, 00 дол. США, що підтверджується банківськими виписками з рахунку товариства з відміткою банку, у яких призначення платежу вказано або "оплата відсотків" або "оплата тіла кредиту" за кредитним договором № 1212-02 від 27.12.2012 р.
Встановлено, шо рішенням Господарського суду Київської області від 08.04.2014 р. у справі № 911/620/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 13.08.2014 р. встановлено, що кредитні кошти ТОВ "Артпласт Інвест" фактично не отримувало та не розпоряджалось ними, кредитний договір № 1212-02 від 27.12.2012 року визнано недійсним з моменту його укладення.
Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Так, в силу п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Таким чином, суд дійшов правомірного висновку, що у зв'язку з недійсністю кредитного договору, відповідно до якого товариство перерахувало банку грошові кошти, належних правових підстав для одержання і користування банком коштами позивача не існує, тому суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині основної суми боргу у розмірі 17 500, 00 грн. і 111 044, 11 дол. США. (1542510 грн 84 к.).
Разом з тим суд касаційної інстанції приходить до висновку про невірність висновків щодо стягнення з відповідача процентів за безпідставно збережені кошти з огляду на наступні мотиви.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення Глави 83 ЦК України застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. При цьому частина 2 статті 1214 ЦК України закріплює, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Стаття 536 ЦК України сама по собі не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, вказуючи лише, що такий розмір визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Стаття 1048 Цивільного кодексу України унормовує визначення розміру процентів за договором позики, у зв'язку з чим дана норма права має застосовуватись лише у разі наявності договірних відносин сторін і, як наслідок, вона може бути застосована за аналогією лише до грошових зобов'язань.
Умовами договору розмір процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до правовідносин щодо повернення виконаного за недійсним правочином положень про позику, при цьому правовідносини щодо повернення виконаного за недійсним правочином і позики є абсолютно різними за своєю правовою природою, а тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.
Зазначене узгоджується з практикою Вищого господарського суду України (постанова від 23.01.2012 р. у справі № 5020-7/081).
Сервіси для юристів