ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2014 року Справа № 910/13616/13
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргуДочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р. (головуючий суддя Станік С.Р., судді Буравльов С.І., Зеленін В.О.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. (суддя Любченко М.О.)у справі№ 910/13616/13 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлон", 2. Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот",за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот",провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги,за участю представників:позивачаБрагіна О.В.,відповідачівне з'явились,третьої особиКішинський Д.Г.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі №910/13616/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р., позов задоволено: визнано недійсним договір № 4-у від 03.04.2008 р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик", Товариством з обмеженою відповідальністю "Металлон" та Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот".
Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 3, 6, 203, 215, 217, 519, 627 ЦК України, ст. 16, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не було враховано наступного. Спірний договір укладений в результаті вільного волевиявлення сторін, за повного розуміння змісту договору та наслідків його укладення; сторонами було дотримано всіх норм законодавства, які стосуються порядку вчинення правочинів, зокрема, ст. 203 ЦК України. Суди дійшли необґрунтованого висновку, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а також не врахували, що факт визнання недійсним положення договору про суму компенсації не впливає на можливість передачі прав та обов'язків за договором. Також, на думку скаржника, судами вирішено спір з порушенням правил підсудності, оскільки щодо позивача порушено справу про банкрутство, а тому даний спір мав розглядатися судом, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідачів.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.11.2003 р. між третьою особою - Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" (компанія), відповідачем-2 - Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (порт) та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" (товариство) укладено генеральну угоду про співробітництво, відповідно до п. 1 якої сторони досягли згоди щодо будівництва на території порту зернового елеватору місткістю 35.000 тон самим портом як забудовником за рахунок інвестицій товариства з наступною передачею об'єкта у власність товариства, користування товариством земельною ділянкою порту під об'єктом, виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах порту та подальшого транспортування зернових вантажів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
22.11.2003 р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" як інвестором та відповідачем-2 - Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" як забудовником укладено договір № 02-25/103 інвестування будівництва.
За своїм змістом та правовою природою договір № 02-25/103 від 22.11.2003 р. є інвестиційним договором, що укладений відповідно до ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Відповідно до п. 1.1 вказаного інвестиційного договору сторони погодили, що інвестор передає, а забудовник приймає цільовий внесок у вигляді грошових коштів, матеріалів та права користування обладнанням інвестора і зобов'язується вчинити всі необхідні дії щодо розміщення інвестиції для здійснення будівництва зернового елеватору місткістю 35.000 тон на території Херсонського річкового порту за адресою: м. Херсон, Одеська пл., 6, та передати готовий до експлуатації об'єкт у власність інвестора.
Згідно з п. 3.1.12 договору відповідач-2 зобов'язався забезпечити завершення будівництва та облаштування об'єкта в термін не пізніше 25.12.2004 р.
Між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" як інвестором та відповідачем-2 Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" як забудовником 09.12.2005 р. було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 02-25-103 від 22.11.2003 р. інвестування будівництва, якою змінено умови інвестиційного договору.
Зокрема, пунктом 2.1 інвестиційного договору від 22.11.2003 р. в редакції додаткової угоди № 1 від 09.12.2005 р. було передбачено, що розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва об'єкта в цінах станом на 01.11.2005 р., складає 31.815.000,00 грн., що станом на 01.11.2005 р. еквівалентно 6.300.000,00 доларів США, які можуть бути внесені грошовими коштами, обладнанням тощо.
Станом на 01.11.2005 р. інвестором внесено інвестиції на суму 11.615.000,00 грн., що становить 2.300.000,00 доларів США. Суму інвестицій 20.200.000,00 грн. що становить 4.000.000,00 доларів США, яку залишилося внести, інвестор зобов'язаний внести протягом 12 місяців, починаючи з 01.12.2005 р. згідно з узгодженим із забудовником графіком платежів.
Додатковою угодою б/н від 15.11.2007 р. до договору №02-25/103 від 22.11.2003 р. інвестування будівництва сторони внесли зміни до п. 5.4 договору, виклавши його в новій редакції, відповідно до якої у випадку розірвання договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність відповідача-2, а відповідач-2 в цьому разі зобов'язаний не пізніше, ніж через шість місяців з моменту розірвання договору компенсувати позивачу суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкта.
Між позивачем як інвестором та відповідачем-2 як забудовником 02.04.2008 р. підписано угоду про розірвання договору № 02-25/103 від 22.11.2003 р. інвестування будівництва, пунктом 1 якої передбачено, що у зв'язку з відсутністю у позивача грошових коштів на закінчення будівництва зернового елеватору місткістю 35.000 тон, який розташований за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, позивач і відповідач-2 дійшли взаємної згоди розірвати договір № 02-25/103 від 22.11.2003 р. інвестування будівництва.
При цьому згідно з п. 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання інвестиційного договору відповідач-2 зобов'язався до 30.04.2008 р. компенсувати позивачу грошові кошти у розмірі 3.263.208,09 грн., які були фактично внесені позивачем в інвестування будівництва елеватора.
За приписами ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
03.04.2008 р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" як первісним кредитором відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Металлон" як новим кредитором та відповідачем-2 - Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" як боржником укладено договір № 4-У про відступлення права вимоги (про заміну кредитора у зобов'язанні), з приводу дійсності якого виник спір у даній справі.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позивач як первісний кредитор відступає а відповідач-1 як новий кредитор набуває право вимоги від відповідача-2 заборгованості в сумі 3.263.208,09 грн.
В силу п. 1.2 договору відступлене право вимоги виникло у позивача на підставі угоди про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103 від 22.11.2003 р., що укладена між позивачем та відповідачем-2 02.04.2008 р.
З моменту укладення цього договору до відповідача-1 переходять усі права позивача, включаючи права забезпечення зобов'язання (п. 1.3 договору).
Сервіси для юристів