ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2016 року Справа № 910/20713/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Малетича М.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016у справі№ 910/20713/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика"про за участю від позивача: від відповідача:стягнення 73328,83 грн., ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/20713/15 (суддя Карабань Я.А.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА-5" задоволено частково. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА-5" 35461,90 грн. основного боргу; 8220,48 грн. пені; 4363,88 грн. інфляційної складової боргу; 844,94 грн. 3 % річних; 1218,13 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/20713/15 ( у складі колегії суддів: Михальської Ю. Б. - головуючого, Отрюха Б. В., Тищенко А. І.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/20713/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/20713/15, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/20713/15, і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що на підставі договору іпотеки від 24.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурашковською О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 3556, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" 17.06.2014 набуло права власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23266197 від 20.06.2014.
Факт того, що державна реєстрація права власності відповідача, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 відбулась відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджується постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.02.2016 у справі № 826/2776/15.
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 5" та відповідачем, як власником квартири АДРЕСА_1 29.10.2014 укладено договір на надання житлово-комунальних послуг № УЖ/Р5-10/29/10/14, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій (далі, послуги), а відповідач зобов'язувався вказані послуги оплачувати вчасно і в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1.3. договору розмір щомісячної плати за надання послуг на дату укладення цього договору становить 1973,30 грн.
Сторони домовились про застосування авансової системи оплати послуг, передбачених умовами цього договору. Платежі по авансовій системі вносяться не менш ніж за один місяць до 20 числа місяця, що передує розрахунковому (пункт 2.2. договору).
Враховуючи наведений позивачем період розрахунку заборгованості, а також положення пункту 2.2. договору, судами встановлено, що позивач просить суд стягнути заборгованість з оплати наданих ним послуг за період з листопада 2014 року по травень 2016 року.
При цьому, вартість послуг, наданих у листопаді 2014 року склала 1933,83 грн., як зазначено у письмових поясненнях, поданих представником позивача 04.07.2016, розмір заборгованості за перший місяць розраховувався за 29 календарних днів. Викладене підтверджується рахунком на оплату № 1842 від 30.11.2014 на суму 1933,83 грн.
За розрахунком суду розмір заборгованості за комунальні послуги, надані позивачем протягом періоду з листопада 2014 року по травень 2016 року становить 37453,23 грн. (1933,83 грн. + 1973,30 грн. х 18 місяців (з грудня 2014 року по травень 2016 року).
Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе згідно з умовами договору зобов'язання не виконав, послуги, які надав позивач протягом спірного періоду, не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), у якому просив суд стягнути з відповідача 35461,90 грн. основного боргу, 32658,12 грн. пені, 4363,88 грн. інфляційну складову боргу та 844,94 грн. 3% річних.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Сервіси для юристів