ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2015 року Справа № 924/258/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справісуддівІванової Л.Б. Кочерової Н.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення від та на постанову відгосподарського суду Хмельницької області 29.04.2015 Рівненського апеляційного господарського суду 09.06.2015у справі господарського суду№ 924/258/15 Хмельницької областіза позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_4доЯрмолинецької центральної районної лікарніпровизнання недійсним у частині терміну дії Договору - п.9.1. Договору оренди (найму) нежитлового приміщення спільної власності територіальних громад Ярмолинецького району від 01.12.2011 року, предметом якого є оренда нежитлового приміщенняза участю представників:
від позивача - ОСОБА_5
від відповідача - не з'явилися
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.04.2015 у справі № 924/258/15 (суддя Музика М.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (головуючий суддя Маціщук А.В., судді: Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (позивач) до Ярмолинецької центральної районної лікарні (відповідач) про визнання недійсним пункту 9.1. договору оренди (найму) нежитлового приміщення (стосовно терміну дії договору) із подальшим приведенням сторонами даного положення договору відповідно до вимог чинного законодавства, тобто - визначення терміну не менше, ніж п'ять років.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 29.04.2015, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна ", статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2009 між Ярмолинецькою центральною районною лікарнею Хмельницької області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна № 7, що належить до спільної власності територіальних громад, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у користування частину приміщення поліклініки центральної районної лікарні, кімнату площею 18 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, на строк 35 місяців - з 01.01.2009 до 01.12.2011 включно.
Згідно з актом прийому-передачі від 01.01.2009 орендодавцем передано, а орендарем прийнято для використання частину нежитлового приміщення в нежитловій будівлі Центральної районної лікарні, площею 18 кв.м. на строк 35 місяців з 01.01.2009 до 01.12.2011. Вказаний акт підписано сторонами.
01.12.2011 між Ярмолинецькою центральною районною лікарнею Хмельницької області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) 01.12.2011 укладено договір оренди (найму) нежитлового приміщення спільної власності територіальних громад Ярмолинецького району, згідно з пунктом 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення спільної власності територіальних громад Ярмолинецького району Хмельницької області загальною площею 26,8 кв.м, що розташоване за адресою: 32100 АДРЕСА_1, знаходиться в приміщенні поліклініки головного лікувального корпусу, під розміщення аптеки.
У пункті 1.2 договору зазначено, що цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди, які започатковані у 2009 році.
Пунктом 8.6 договору передбачено, що з моменту вступу в дію цього договору всі попередні договори, угоди, домовленості, листування, що так чи інакше стосувалися предмету цього договору, втрачають юридичну силу.
Відповідно до пункту 9.1 договір набуває чинності з першого грудня дві тисячі одинадцятого року і діє до першого листопада дві тисячі чотирнадцятого року включно.
Згідно з пунктом 9.4 договору договір припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; відчуження об'єкта оренди орендодавцем (за участю орендаря); ліквідації орендаря (юридичної особи) при відсутності правонаступництва або смерті орендаря (фізичної особи); у разі припинення підприємницької діяльності орендаря, закінчення терміну дії дозволів, ліцензій, патентів; у разі відмови орендодавця від договору у випадках, передбачених чинним законодавством; в інших випадках, передбачених цим договором або законодавчими актами України.
Вказаний договір підписаний сторонами.
01.12.2011 орендодавець за актом прийому-передачі частини нежитлового приміщення (кімнати) передав, а орендар прийняв окремо визначене нежитлове приміщення, частина поліклініки центральної районної лікарні площею 26,8 кв.м.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту 9.1. договору оренди (найму) нежитлового приміщення (стосовно терміну дії договору) із подальшим приведенням сторонами даного положення договору відповідно до вимог чинного законодавства, тобто - визначення терміну не менше, ніж п'ять років.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний пункт договору суперечить частині 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При цьому відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до норм статті 759 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Сервіси для юристів