ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2016 року Справа № 922/5966/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" на рішення господарського суду Харківської області від 9 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року у справі №922/5966/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" до товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_4, про стягнення суми, -
Встановив:
У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок", з урахуванням уточнень позовних вимог, 923 303,07 грн. основного боргу за договором поставки, 130 649,78 грн. пені, 10 738,13 грн. 3% річних, 201 075,89 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням господарського суду Харківської області від 9 лютого 2016 року у справі №922/5966/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 923 302,92 грн. основного боргу, 97 424,86 грн. пені, 6 871,05 грн. 3% річних, 20 551,98 грн. судового збору. В частині стягнення основного боргу в сумі 0,15 грн., пені в сумі 33 224,92 грн., 3% річних у розмірі 3 867,08 грн. та 201 075,89 грн. інфляційних втрат - відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким у позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ "Технології обладнання", як постачальником, і ТОВ "Барвінок", як покупцем, укладено договір №36 від 25 квітня 2014 року.
Умовами цього договору постачальник зобов'язався до 10 вересня 2014 року (п. 2.1.) поставити (передати у власність) покупцю обладнання згідно специфікації №1 до даного договору, а покупець зобов'язався прийняти обладнання та сплатити постачальнику ціну договору (п. 1.1.), яка на час укладення договору складала 1 181 594,00 грн. (п. 3.1.), має проводиться в національній валюті України в безготівковій формі (п. 3.4.) в порядку визначному п. 3.3. договору.
Підпунктами 3.3.1. - 3.3.8 п. 3.3. договору сторони погодили, що відповідач до 6 червня 2014 року має здійснити передоплату згідно специфікації №1 у сумі 223 398,50 грн., до 15 липня 2014 року - сплатити 72 000 грн., а потім до 15 жовтня 2014 року, 25 листопада 2014 року, 25 грудня 2914 року, 25 січня 2015 року, 25 лютого 2015 року та 25 березня 2015 року здійснювати оплату по 12,5% від вартості обладнання згідно Специфікації №1.
Згідно п. 3.5. договору, ціна обладнання та вартість договору, підлягає сплаті у гривні та визначається згідно максимального міжбанківського курсу EURO до гривні, встановленого згідно зі статистикою торгових сесій на третій банківський день після дня зарахування оплати на розрахунковий рахунок постачальника від покупця (джерело UKRDEALIN офіційний сайт www.udinform.com), і коригується у разі зростання міжбанківського курсу EURO до гривні.
Пунктом 6.2 договору сторони узгодили, що у разі прострочення оплати, передбаченої договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми згідно п. 3.3. даного договору за кожний день прострочення але не більше 10% від вартості обладнання.
Строк дії договору встановлений до 31 грудня 2014 року, але до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором (п. 5.1.).
Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю, вартість обладнання узгоджено сторонами у специфікації №1, яку 19 серпня 2014 року викладено у новій редакції додатковою угодою №1.
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обладнання за товарно-транспортними та видатковими накладними: №386 від 17 липня 2014 року на 109 489 грн.; №387 від 17 липня 2014 року на 53 702 грн.; №388 від 17 липня 2014 року на 27 850 грн.; №390 від 17 липня 2014 року на 96 462 грн.; №392 від 17 липня 2014 року на 34 361 грн.; №426 від 7 серпня 2014 року на 65 245 грн.; №427 від 7 серпня 2014 року на 136 872 грн.; №428 від 7 серпня 2014 року на 3 191 грн.; №430 від 7 серпня 2014 року на 137 551 грн.; №488 від 5 вересня 2014 року на 94 433 грн.; №489 від 5 вересня 2014 року на 72 401 грн.; №490 від 5 вересня 2014 року на суму 45 565 грн.; №492 від 5 вересня 2014 року на 304 472 грн.
Покупець зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар своєчасно та в повному обсязі не виконав, претензії постачальника про сплату суми заборгованості та штрафних санкцій у визначений термін, сплату курсової різниці між вартістю несплаченого обладнання на момент отримання та повернення товару, проігнорував та залишив без відповіді, внаслідок чого позивач звернувся до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 923 303,07 грн. згідно пп. 3.3.3. - 3.3.6. договору, 130 649,78 грн. пені, 10 738,13 грн. 3% річних, 201 075,89 грн. інфляційних втрат.
Відповідач вимоги позивача не визнає і зазначає, що позивач порушив свої зобов'язання в частині поставки товару за вказаною в договорі адресою, відповідності поставленого обладнання узгодженому асортименту, введення цього обладнання в експлуатацію, а оскільки вказані умови сторонами погоджувались у договорі, то позивач знав, що переданий товар не відповідає умовам договору, а тому згідно ч. 2 ст. 688 ЦК України, не має права вимагати виконання покупцем свого зобов'язання, посилаючись на відсутність відповідних претензій.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, вказавши про доведеність належними доказами факту поставки позивачем відповідачеві обладнання, яке відповідач протягом липня-вересня 2014 року прийняв без зауважень та претензій, які не пред'являв позивачу до звернення останнім до суду, а також посилаючись на положення ч. 1 ст. 673, ст.ст. 678, 688, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основної заборгованості.
Встановивши, що у розділі 3 договору, сторони погодили, що покупець має сплачувати вартість отриманого товару з урахуванням курсової різниці міжбанківського курсу EURO до гривні, суди попередніх інстанцій вказали про безпідставність позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки фактично сума, що виникає у зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача сум пені і 3% річних, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що ці вимоги мають бути задоволенні частково, оскільки розрахунок цих сум, позивач здійснював з суми основної заборгованості станом на 28 квітня 2015 року, вже з урахуванням передбаченої договором курсової різниці, в той час, як пеня і 3% річних нараховуються на суму невиконаного грошового зобов'язання. Позивач здійснюючи розрахунок та заявляючи позовні вимоги не врахував передбаченого договором порядку оплати поставленого обладнання, а саме, оплату частками за графіком передбаченим підпунктами 3.3.3. - 3.3.6. договору, і, що за кожним окремим підпунктом суми пені і 3% річних мають нараховуватись окремо, і що момент настання прострочення за кожним окремим пунктом, загальна сума заборгованості у розмірі 923 303,07 грн. не існувала.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними з огляду на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно ст. 11 ЦК України, є, зокрема, договори та інші правочини.
Правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки, до якого, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Сервіси для юристів