Постанова ВГСУ від 13.07.2016 року у справі №910/25488/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 910/25488/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Самусенко С.С., Саранюка В.І.,

за участю представників: Державної іпотечної установи - Тодосієнка В.М. дов. № 2940/15/1 від 17 червня 2016 року, Демидюк О.Б. дов. № 441/15/1 від 8 лютого 2016 року, ТОВ "Яблуневий дар" - Свідла Є.В. дов. б/н від 16 листопада 2015 року, Кулака І.О. дов. б/н від 12 квітня 2016 року, Дудяка Р.А. дов. б/н від 24 грудня 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" - Мостепанюка В.І. дов. б/н від 5 травня 2016 року, Ханович К.В. дов. б/н від 5 травня 2016 року, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Костюкова В. І. дов. від 25.03.2016 р. № 27-16709/16 та прокурора Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги Державної іпотечної установи, ПАТ "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий Дар", треті особи - Кабінет Міністрів України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, за участю Прокуратури міста Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-1) та ТОВ "Яблуневий дар" (далі - відповідач-2) з позовом про визнання недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви відповідача-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1142 від 2 грудня 2014 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19 липня 2012 року, та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращій" (для Друга) у гривнях № 002-09509-040814 від 4 серпня 2014 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування, суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ "Яблуневий дар" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1142 від 2 грудня 2014 року, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Яблуневий дар" за договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19 липня 2012 року, та вимог ТОВ "Яблуневий дар" до ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращій" (для Друга) у гривнях № 002-09509-040814 від 4 серпня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар" задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року скасовано.

Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:

У позові відмовити.

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року залишити в силі.

Вважає, що висновок апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем наявності правосуб'єктності для звернення до суду за захистом своїх прав прийнято у порушення ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Стверджує, що права позивача як заставодержателя є в будь-якому разі порушеними.

Вказує, що саме відповідач-1, який надав свою редакцію договору, повинен доводити належність та допустимість такого доказу.

Посилається на те, що оскільки банку не було надано доказів відступлення права вимоги та ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, строк виконання зобов'язання банка за договором банківського вкладу наступає на умовах, встановлених цим договором, але не раніше надання банку доказів відступлення права вимоги.

Зазначає, що відкликання частини вкладу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі договором банківського вкладу не передбачено і відповідно у банку не могло виникнути такого зобов'язання, а отже, і строку виконання цього зобов'язання.

Вважає, що зарахування зустрічних вимог суперечить нормам ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України.

Вказує, що ОСОБА_12 як вкладних - фізична особа не міг передати відповідачу-2 право вимоги, оскільки за депозитним договором для цього необхідна була згода банка, яку останній не надавав, що свідчить про порушення ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

У касацій скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Посилається на те, що відповідач-2 не надав жодного належного доказу у підтвердження переходу права вимоги за договором банківського вкладу від ОСОБА_12 (первісний кредитор) до відповідача-2, зокрема, договору про відступлення права вимоги.

Стверджує, що повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні не є за своєю правовою природою правочином, у розумінні ст. 512 Цивільного кодексу України, а носить лише інформативний характер, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Зазначає, що внаслідок невірного тлумачення ст. ст. 512, 517 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд проігнорував доводи банку щодо неотримання договору відступлення права вимоги.

Вказує, що відкликання вкладником частини вкладу шляхом переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі, не допускається.