Постанова ВГСУ від 13.07.2016 року у справі №910/25484/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 910/25484/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Акулової Н.В., Самусенко С.С.,

за участю представників: Державної іпотечної установи - Тодосієнка В.М. дов. № 2940/15/1 від 17 червня 2016 року, Демидюк О.Б. дов. № 441/15/1 від 8 лютого 2016 року, ТОВ "Танк транс" - Свідла Є.В. дов. б/н від 16 листопада 2015 року, Кулака І.О. дов. б/н від 29 грудня 2016 року, Дудяка Р.А. дов. б/н від 19 листопада 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" - Мостепанюка В.І. дов. б/н від 5 травня 2016 року, Ханович К.В. дов. б/н від 5 травня 2016 року, ТОВ "Інвестком" Григорчук Н. М. дов. від 18.11.2015 року та прокурора Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги Державної іпотечної установи, ПАТ "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Державної іпотечної установи до ТОВ "Танк транс" та ПАТ "Дельта Банк", третя особа - ТОВ "Інвестком", за участю прокуратури міста Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до ТОВ "Танк транс" (далі - відповідач-1) та ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-2) з позовом про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви відповідача-1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 23 лютого 2015 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за договором банківського рахунку № 26/21746-168 від 4 вересня 2009 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог, що відбулось на підставі заяви про зарахування, суперечить вимогам ст.601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року апеляційні скарги ПАТ "Дельта Банк" та Державної іпотечної установи залишені без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що строк виконання зобов'язання відповідача-2 перед відповідачем-1 за договором рахунку не настав, а тому зарахування є неможливим та суперечить вимогам ст.601 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України.

Стверджує, що обов'язок з виконання зобов'язання, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, виникає після передачі копії договору відступлення права вимоги, однак, банку не надано доказів відступлення права вимоги.

Вказує, що на час передачі прав вимоги від третьої особи до відповідача-1 зобов'язання банка з перерахування грошових коштів на інший рахунок не виникли, а отже, відповідач-1 не міг здійснити зарахування зустрічних вимог у зв'язку з тим, що на умовах станом на день відступлення права вимоги банк не мав права перераховувати гроші з поточного рахунку.

Зазначає, що постанова Національного банку України № 150 від 2 березня 2015 року, якою ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, містить відкладальну умову, настанням якої сторони договору відступлення права вимоги обумовили зміну кредитора у зобов'язанні, а тому висновки судів щодо безпідставності доводів у цій частині помилкові.

Також посилається на порушення своїх прав як заставодержателя майнових прав відповідно до договору застави, оскільки, на його думку, направлення заяви відповідачем-1 відбувалось з порушенням норм права.

У касацій скарзі ПАТ "Дельта Банк" просив змінити постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року.

17 червня 2016 року заявником подано заяву про зміну вимог касаційної скарги, у якій ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Посилається на те, що відповідач-1 не надав жодного належного доказу у підтвердження переходу права вимоги за договором банківського рахунку від третьої особи до відповідача-1, зокрема, договору про відступлення права вимоги.

Стверджує, що повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні не є за своєю правовою природою правочином, у розумінні ст. 512 Цивільного кодексу України, а носить лише інформативний характер, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Вказує на те, що суди попередніх інстанцій не вірно розтлумачили ст.ст.514, 515 Цивільного кодексу України та помилково не застосували до спірних правовідносин ст. ст. 1058, 1066, 1058, 1071 Цивільного кодексу України, положення Інструкції Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року та, всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, належним чином не дослідили обставини справи, які свідчать про відсутність у банку зобов'язань перед відповідачем-1 за договором банківського рахунку.

Зазначає, що укладення між відповідачем-1 та третьою особою договору відступлення права вимоги не призвело до виникнення грошового зобов'язання у банку, оскільки, у відповідності до вимог ст. 1071 Цивільного кодексу України, статус власника рахунку (клієнта) зберігається за третьою особою, що виключає таку обов'язкову обставину зарахування як зустрічний характер вимог, а тому суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України.

Також посилається на те, що судами помилково не враховано доводи заявника про акцепт банком вимог ТОВ "Інвестком" на весь залишок грошових коштів на рахунку останнього, що спростовує факт відступлення вимог на кошти за цим рахунком.

Вказує, що судами не досліджено обставин та доказів на їх підтвердження щодо нікчемності договору застави майнових прав та договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем - 2, оскільки банк, уклавши договір забезпечення, фактично відмовився від власних майнових вимог на користь позивача, а також надав позивачу перевагу перед іншими кредиторами позачергово задовольнити свої вимоги, що, з урахуванням п. п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є підставою нікчемності правочину та суперечить ст. 633 Цивільного кодексу України.

Вважає, що судами не повністю досліджено надані докази та не встановлено факту наявності/відсутності у позивача прав вимоги за укладеними з банком договорами забезпечення, в тому числі і щодо звернення до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

У касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вважає порушеним право Державної іпотечної установи на предмет застави та посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 203, 215, 512, 513, 517, 524, 533, 572, 573, 586, 601 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 20, 203 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. ст. 4-2, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.