Постанова ВГСУ від 13.07.2016 року у справі №910/25480/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 910/25480/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Картере В.І., Самусенко С.С.,

за участю представників: Державної іпотечної установи - Тодосієнка В.М. дов. № 2940/15/1 від 17 червня 2016 року, Демидюк О.Б. дов. № 441/15/1 від 8 лютого 2016 року, ТОВ "Танк транс" - Свідла Є.В. дов. б/н від 16 листопада 2015 року, Кулака І.О. дов. б/н від 29 грудня 2016 року, Дудяка Р.А. дов. б/н від 19 листопада 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" - Мостепанюка В.І. дов. б/н від 5 травня 2016 року, Ханович К.В. дов. б/н від 5 травня 2016 року та прокурора Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги Державної іпотечної установи, ПАТ "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Державної іпотечної установи до ТОВ "Танк транс" та ПАТ "Дельта Банк", за участю прокуратури міста Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до ТОВ "Танк транс" (далі - відповідач-1) та ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-2) з позовом про визнання недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви відповідача-1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 9 лютого 2015 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року, та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ "Танк транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог б/н від 9 лютого 2011 року, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 липня 2011 року та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Танк транс" задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Вважає висновок суду про те, що Державна іпотечна установа не може бути позивачем у даній справі, таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки саме заявнику, як заставодержателю, належить право звернення до суду щодо оскарження дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стверджує, що сторони угод про торговий кредит та договорів купівлі-продажу прямо встановили недопустимість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, що унеможливлює здійснення зарахування зустрічних вимог на підставі п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України, норма якої, на його думку, помилково не була застосована судом апеляційної інстанції.

Посилається на те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає нормі ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, на що суд уваги не звернув.

Зазначає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про зустрічний характер зобов'язань між відповідачами внаслідок неправильного застосування норми ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України.

Вказує, що у заяві ТОВ "Танк транс" неправильно зроблено перерахунки валют, не застосовано курс НБУ, що суперечить ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (з урахуванням заяви про зміну вимог касаційної скарги від 17 червня 2016 року).

Посилається на те, що внаслідок невірного застосування норм ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про зустрічний характер зобов'язань та проігнорував доводи заявника про неотримання договорів відступлення права вимоги.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин спеціальні норми матеріального права, зокрема, положення Уніфікованих звичаїв і правил по документарному акредитиву Міжнародної Торгової палати (UCP - 600), чинних з 1 липня 2007 року, Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 514 від 3 грудня 2003 року (далі - Положення).

Зазначає, що у порушення вимог Положення та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди не досліджували обставин відкриття акредитивів, а ТОВ "Танк транс" не надав судам попередніх інстанцій жодних належним чином оформлених заяв про відкриття акредитивів та, відповідно, договорів про їх відкриття.

Вказує, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось у тому числі за рахунок неіснуючих акредитивів, що суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Посилається на те, що всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди належним чином не дослідили факт настання/ненастання строку виконання зобов'язання згідно оспорюваної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, факт отримання банком від нового кредитора належним чином оформлених повідомлень про виконання умов акредитиву та документів, які би підтверджували невиконання зобов'язань наказодавця акредитива.

Також зазначає, що судами не надано жодної оцінки тим обставинам, що строк виконання за акредитивами на час направлення оспорюваної заяви не настав.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково не застосовано до спірних правовідносин ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".