ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2014 року Справа № 911/1352/13
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановувід 18.03.2014Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Київської області № 911/1352/13за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4до:Відкритого акціонерного товариства імені Васильєватреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. ОСОБА_5 2. ОСОБА_6 прозобов'язання передати предмет лізингу,за участю представників: позивача - відповідача - третьої особи 1 - третьої особи 2 - ОСОБА_7 Тавенка Ю.С. ОСОБА_8, ОСОБА_9 не з'явились не з'явилисьВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.10.2013 у справі №911/1352/12 (суддя Бацуца В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів Гаврилюка О.М., Іоннікової І.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про зобов'язання відповідача передати позивачеві предмет лізингу за договором фінансового лізингу від 25.02.2000.
Позивач з постановою суду апеляційної інстанції у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 32, 33, 35 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає про безпідставність висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності існування переданого в лізинг такого майна як інженерно-технічний корпус, оскільки надані позивачем докази та численні судові акти в інших справах між тими ж сторонами належним чином підтверджують, що вказаний корпус та електроцех були єдиним будівельним об'єктом, що складався з двох частин, які наразі фактично є окремими будівлями з різними поштовими адресами, отже, почерговий перехід до третіх осіб у справі права власності в складі всієї будівлі однієї з цих частин, яка є предметом лізингу за договором від 25.02.2000, свідчить про перехід відповідних прав та обов'язків лізингодавця до останнього з покупців, а не про припинення існування предмету лізингу.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Представники третіх осіб не скористались своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2014.
За розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 12.05.2014 №03-05/507, у зв'язку із закінченням періоду тимчасової непрацездатності судді Глос О.І., розгляд касаційної скарги у справі здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Бакуліна С.В., Глос О.І.
Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 25.02.2000 між Відкритим акціонерним товариством імені Васильєва (лізингодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач бере в тимчасове володіння та користування наступне майно та землю (на якій знаходиться майно) - будівлю вартістю 102417 грн., для виготовлення олії з насіння та переробки зерна на муку (п. п. 1, 2 договору); приймання-передача об'єкта, що лізингується, здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін (п.3.1 договору); при передачі об'єкта, що лізингується, складається акт здачі - приймання, який підписується членами двосторонньої комісії (п.3.5 договору); об'єкт, що лізингується, вважається переданим в лізинг з моменту підписання акту здачі - приймання (п.3.6 договору); термін лізингу складає 20 років з моменту прийняття майна та землі, що лізингується, за актом приймання (п.4.1 договору); лізингоодержувач зобов'язується своєчасно здійснювати лізингові платежі за будівлю в розмірі 425 гривень кожного місяця (п.5.1 договору); лізингова плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 20 числа кожного місяця (п.5.3 договору); лізингова плата за узгодженням сторін може вноситися в натуральній або змішаній формі продуктами харчування, товарами, послугами (п.5.6 договору); майно та земля, що лізингується, переходить у власність лізингоодержувача, якщо він вніс лізингодавцю всю належну йому лізингову плату з вартості зданого на повний амортизаційний термін майна (п.8.1 договору); після виплати лізингоодержувачем через лізингову плату вартості приміщення, землі та обладнання, переданих йому лізингодавцем, згідно з цим договором (в міру виплати вартості окремих з них) переходять у власність лізингоодержувача (п.8.2 договору); лізингоодержувач має право у будь-який час викупити лізинговане майно та землю (п.8.3 договору); порядок передачі та оформлення права власності на майно та землю, що лізингується, здійснюється сторонами за актом протягом одного місяця з моменту проплати останнього платежу (п.8.4 договору).
На виконання умов договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв будову інженерно-технічного корпусу вартістю 102417 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом передачі майна та викопіровкою до цього акту, яка є додатком до договору. Із вказаного додатку також вбачається, що площа інженерно-технічного корпусу на момент передачі майна складала 438,24 м2, а розташованого поруч електроцеху - 462,5м2.
Місцевим господарським встановлено, що у період дії договору позивач в повному обсязі виконав свій обов'язок по внесенню лізингової плати в обсязі вартості майна та перераховано відповідачеві 102476,28 грн., що підтверджується наданими позивачем доказами та не заперечується відповідачем.
Рішенням Виконавчого комітету Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області №41-12-У від 26.10.2007 "Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомого майна" будівлі електроцеху присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1.
22.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством імені Васильєва та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Відкрите акціонерне товариство імені Васильєва продало ОСОБА_5 будівлю електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 939,9 м2.
Рішенням Виконавчого комітету Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області №2-8-V від 04.07.2008 "Про присвоєння поштової адреси" будівлі інженерно-технічного корпусу присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1.
01.09.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким останній набув у власність будівлю електроцеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 939,9 м2.
Позивач, зазначаючи, що після виконання ним своїх зобов'язань щодо внесення лізингових платежів в повному обсязі, відповідач, в порушення умов п. п. 8.1, 8.2, 8.4 договору від 25.02.2000, не передав йому предмет лізингу, звернувся до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли однакового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, втім з різних підстав.
Так, місцевий господарський суд, встановивши, що на момент звернення позивача з цим позовом і на момент розгляду справи належним власником будівлі електроцеху загальною площею 939,9 м2., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до складу якої також увійшла і спірна будівля інженерно-технічного корпусу, є фізична особа ОСОБА_6, до якого перейшли права та обов'язки лізингодавця за лізинговим договором від 25.02.2000, укладеним між відповідачем та позивачем у справі, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, заявлених до Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду за апеляційною скаргою відповідача, який не погодився з мотивувальною частиною рішення, також дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позову, але з інших підстав, а саме що предмет лізингу, зазначений у договорі від 25.02.2000, як окремий об'єкт майна, який би відповідав Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не існує, в обґрунтування чого послався на обставини, встановлені рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21.06.2008 у справі №2-2074/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 та Відкритого акціонерного товариства імені Васильєва про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності. При цьому, апеляційний господарський суд також зазначив, що інженерно-технічний корпус, розташований по АДРЕСА_1, є окремою будівлею, що не має відношення до укладених договорів купівлі-продажу від 22.01.2008 та від 01.09.2008.
Колегія суддів не може погодитися з висновками, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Укладаючи договір фінансового лізингу від 25.02.2000, сторони узгодили як предмет лізингу (п. 1 договору, акт передачі майна та викопіровка до нього), так і умови та порядок набуття лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу після виплати ним визначеного розміру лізингової плати в розмірі вартості приміщення, землі та обладнання, переданих йому лізингодавцем (пункти 8.1-8.4 договору).
При цьому, як встановлено місцевим господарським судом та не оспорюється відповідачем, свої зобов'язання з виплати лізингових платежів позивач виконав належним чином.
Сервіси для юристів