Постанова ВГСУ від 13.04.2016 року у справі №922/5561/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 922/5561/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Яценко О.В.

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 08.02.2016р. у справі господарського суду№922/5561/15 Харківської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс"дорегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій областітретя особа Міністерство енергетики та вугільної промисловості Українипро за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи - зобов'язання вчинити певні дії Ніколенко В.В. дов. №70 від 02.02.2016 Чупахіна В.О. дов. № 234 від 11.04.2016 Степаненко В.В. дов.№34 від 29.12.2015 Старушкевич У.М. дов. №120/2015 від 07.12.2015 У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Фролової Г.М. розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 08.04.2016р. №08.03-04/887 було призначено автоматичну зміну складу колегії судів у справі №922/5561/15, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.04.2016р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б. (доповідач), судді Данилова М.В., Яценко О.В.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс", звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в якій просив суд: зобов'язати відповідача виконати умови п. 6.4. договору оренди №764 від 24 квітня 2001 року шляхом надання дозволу позивачу на списання орендованого майна згідно з протоколом про проведення обстеження у зв'язку зі списанням основних засобів станом на 30 квітня 2015 року у кількості 261 одиниця залишковою вартістю 29599,61грн., згідно з порядком списання об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 року №1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності", з посиланням на те, що під час проведення інвентаризації ТОВ "Димитровватажтранс" комісією було винесено пропозицію списати орендоване майно, яке є у складі цілісного майнового комплексу, та яке морально та фізично зношене, відновленню не підлягає у зв'язку з фактичним руйнування та непридатне для подальшого використання.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2015 (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено повністю, зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області виконати умови п. 6.4. Договору оренди №764 від 24 квітня 2001 року, шляхом надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс" на списання орендованого майна згідно з протоколом про проведення обстеження у зв'язку зі списанням основних засобів станом на 30.04.2015 у кількості 261 одиниця залишковою вартістю 29599,61 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 (судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю"Димитроввантажтранс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 11, 202, 509, 529 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, , ст. ст. 1, 4, 10, 19, 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зокрема, ТОВ "Димитроввантажтранс" в касаційній скарзі зазначає, що не надання дозволу на списання та нарахування орендної плати на майно, яке не може використовуватися за призначенням, є обставиною, яка суттєво погіршує матеріальне становище позивача.

Заслухавши присутніх представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 24.04.2001 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Донецькій області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс" (Орендар) був укладений Договір оренди №764 (надалі - Договір), відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне майно - цілісний майновий комплекс промислового залізничного транспорту, що знаходиться на балансі ДВАТ "Димитроввуглевантажтранс" (Підприємство), склад і вартість якого визначено у відповідності з додатками №1, 2, 3 до договору оренди, протоколом про результати інвентаризації та передавальним балансом Підприємства, складеним станом на 31.03.2001р., залишкова вартість якого становить 8772331,00 грн.

Договором №2 про внесення змін до договору оренди №764 від 24.04.2001, укладеного з ТОВ "Димитроввантажтранс" на державне майно - цілісний майновий комплекс промислового залізничного транспорту, що знаходиться на балансі ДВАТ "Димитроввуглевантажтранс" сторонами викладено п. 10.1. Договору оренди в такій редакції: цей договір діє з 24 квітня 2001 року до 24 квітня 2016 року.

На виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв державне майно - цілісний майновий комплекс промислового залізничного транспорту, що знаходиться на балансі ДВАТ "Димитроввуглевантажтранс", що підтверджується актом прийому-передачі від 24 квітня 2001 року.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що Орендар має право у встановленому порядку з дозволу Орендодавця списувати орендоване майно підприємства.

Як встановлено судами, позивачем проведено інвентаризацію станом на 30.04.2015р., під час якої відповідними комісіями внесена пропозиція списати частину орендованого майна, яке є у складі цілісного майнового комплексу, та яке морально та фізично зношене, відновленню не підлягає у зв'язку з фактичним руйнуванням та непридатне для подальшого використання, про що складений акт інвентаризації об'єктів державної власності, що пропонуються до списання станом на 30 квітня 2015 року.

Користуючись правом, визначеним пунктом 6.4 договору, орендар листом від 27 травня 2015 року за №343 звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області щодо надання згоди на списання орендованого майна, яке є у складі цілісного майнового комплексу ДВАТ "Димитроввуглевантажтранс" у кількості 261 одиниця первісною вартістю 506605,99грн. та залишковою вартістю 29599,61 грн.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України листом від 25 червня 2015 року №2/12-2140 повідомило, що не може розглянути це питання, оскільки Порядок списання об'єктів державної власності не передбачає списання державного майна, переданого в оренду.

Регіональне відділення фонду державного майна України по Донецькій області листом від 11.06.2015 №11-06-02-02647 відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що дія Порядку списання об'єктів державної власності не поширюється на списання об'єктів державної власності, що входять до складу орендованих цілісних майнових комплексів.

Позивач, вважаючи що відсутність законодавчо закріпленого механізму надання дозволу та списання державного майна не є підставою для відмови у наданні дозволу та зазначаючи про його необхідність для підтримки орендованого майна у належному стані, звернувся до господарського суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що невиконання відповідачем пункту 6.4 укладеного між сторонами договору оренди порушує право позивача на можливість провести списання фізично та морально застарілих основних засобів, які не придатні для користування та не підлягають відновному ремонту. А тому зазначив, що відсутність нормативно встановленого порядку надання дозволу на списання основних засобів не є підставою для відмови у наданні такого дозволу, оскільки відповідач мав надати дозвіл на списання орендованого майна у довільній формі.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд рішення у справі скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що обов'язок орендодавця відносно надання дозволу на списання державного майна не передбачений положеннями чинного законодавства, а п.6.4 Договору передбачає лише право у встановленому порядку з дозволу орендодавця списувати орендоване майно. Тому списання орендованого державного майно повинно проводитись в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Отже, у зв'язку з відсутністю Порядку списання об'єктів державної власності, які знаходяться у складі орендованого цілісного майнового комплексу, неправильне визначення суб'єкта управління орендованим державним цілісним майновим комплексом і стало підставою для відмови у позовних вимогах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.