Постанова ВГСУ від 13.04.2016 року у справі №910/25118/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 910/25118/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" на рішення господарського суду міста Києва від 3 листопада 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року у справі №910/25118/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 574 276,54 грн. заборгованості за теплову енергію у гарячій воді, 77 089,44 грн. пені, 35 326,10 грн. 3% річних та 399 924,60 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі №910/25118/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за теплову енергію в сумі 574 276,54 грн., 77 089,44 грн. пені, 35 326,10 грн. 3% річних, 399 924,60 грн. інфляційних втрат та 18 099,25 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, яка висловилась проти доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 жовтня 1999 року між ПАТ "Київенерго", як постачальником та ЖБК "Індикатор-13", як споживачем, укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1640119, за умовами п. 2.2. якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно додатку №1 до цього договору, а відповідач, згідно п. 2.3.1. зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, визначених вказаним додатком до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Додатками до договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі відповідача, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, умови припинення подачі теплової енергії, довідку даних по будинку, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання.

Додатком №4 до договору сторони погодили, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту №6, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. В разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Позивач, вказавши, що у період з 1 жовтня 2012 року по 1 червня 2015 року відповідач не оплатив вартість використаної теплової енергії на загальну суму 574 276,54 грн. звернувся до суду із цим позовом, в якому крім суми основного боргу просив стягнути з відповідача пеню, 3% річних та суму інфляційних втрат, за порушення строків ви конання грошового зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи, та посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, 530, 549, ч. 2 ст. 551, ст.ст. 610, 611, 625, 629, ч. ч. 1 ст. 656, ч.ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України, п. 2 ст. 193, п.п. 1, 6 ст. 265, ч. 1 ст. 275, ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України, ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, зазначив, що позивач, надавши копії облікових карток відповідача, відомостей обліку споживання теплової енергії підтвердив обсяги та строки споживання відповідачем теплової енергії у вказаний у позові період, на підставі чого дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати за використану теплову енергію, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 574 276,54 грн., позов про стягнення якої підлягає задоволенню.

Посилаючись на доведеність факту порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій посилаючись на правильність розрахунків позивача, також задовольнили позов в частині стягнення з сум пені, інфляційних втрат і 3% річних, у розмірі, заявленому позивачем.

З такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Рішення господарським судом, згідно ст. 82 ГПК України, приймається за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті, а апеляційний господарський суд, згідно вимог ст. 101 цього ж кодексу, у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень вказані норми процесуального права попередніми судовими інстанціями не враховані.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що сторони у додатку №4 до договору погодили порядок розрахунків абонентом за теплову енергію, в якому, зокрема, передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Вказуючи на те, що позивач довів обсяги та строки споживання відповідачем теплової енергії у період з 1 жовтня 2012 року по 1 червня 2015 року, надавши копії облікових карток відповідача, відомостей обліку споживання теплової енергії, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не надав суду тих документів, перелік яких був установлений у погодженому сторонами порядку розрахунків, а саме табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акти звірок на початок розрахункового періоду та платіжні вимоги-доручення із зазначенням вартості теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Попередніми судовими інстанціями не встановлено і не зазначено в судових рішеннях, а також в розрахунку позовних вимог, яку кількість теплової енергії спожито відповідачем протягом кожного розрахункового періоду і яка оплачена ним за кожний розрахунковий період, за яким тарифом нараховувалась вартість спожитої теплової енергії, а тому сума заявленого позивачем боргу, яка стягнута судом, нічим не обґрунтована.

Окрім того, ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з цієї норми матеріального права слід вважати, що пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

В силу вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.