Постанова ВГСУ від 13.04.2016 року у справі №903/784/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 903/784/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргупершого заступника прокурора Рівненської областіна постановуРівненського апеляційного господарського судувід10.02.2016у справі№903/784/15Господарського судуВолинської областіза позовомПрокурора Маневицького району в інтересах держави в особі Маневицької селищної радидо1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5про стягнення суми

за участю

- прокурора:Савицька О.В. (посвідчення № 041103 від 04.02.2016),

В С Т А Н О В И В:

Перший заступника прокурора Рівненської області звернувся у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради (далі - позивач) про стягнення на користь місцевого бюджету: з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) 13611грн. 09 коп. плати за оренду землі, 610,82грн. - 3% річних та 10208,32 грн. інфляційних нарахувань - всього 24430,23грн.; з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач-2) 23033,22 грн. плати за оренду землі, 1955,62 грн. 3% річних, 17551,31грн. інфляційних нарахувань - всього 42540,15 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення укладеного між сторонами у справі договору оренди земельної ділянки відповідач-1 не вніс орендну плату за 2014 рік та 6 місяців 2015 року, а відповідач -2 не вніс орендну плату за період з вересня 2012 року по червень 2015 року, в результаті чого виникла заборгованість у вищезазначених розмірах, на яку відповідно були нараховані суми 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.09.2015 (суддя Кравчук В.О.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21.09.2015, вказаний позов задоволено повністю, постановлено стягнути з відповідача-1 на користь позивача 24430,23 грн. заборгованості, з яких: 13611,09грн. основного боргу, 610, 82 грн. 3 % річних та 10 208,32 грн. інфляційних втрат. Постановлено стягнути з відповідача-2 на користь позивача 42540,15 грн. заборгованості, з яких: 23 033,22 грн. основного боргу, 1 955,62 грн. 3% річних та 17551,31 грн. інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (судді: Сініцина Л.М., Мельник О.В, Олексюк Г.Є.) вказане рішення суду в частині стягнення з відповідача-1 3 % річних в сумі 369,29 грн. і інфляційних втрат в сумі 10208,32 грн., та з відповідача-2 основного боргу в сумі 2 342,60 грн., 3 % річних в сумі 1 291,68 грн. і інфляційних втрат в сумі 17 551,61 грн., скасовано. В цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові, постановлено рішення суду викласти в новій редакції, якою позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача-1 13 852,64 грн. заборгованості, з яких: 13 611,11 грн. основний борг, 241,53 грн. 3 % річних. Постановлено стягнути з відповідача-2 21 354,56 грн. заборгованості, з яких: 20 690,62 грн. основний борг, 663,94 грн. 3 % річних.

В стягненні з відповідача-1 3 % річних в сумі 369,29 грн. і інфляційних втрат в сумі 10 208,32 грн. та з відповідача-2 основного боргу в сумі 2 342,60 грн., 3 % річних в сумі 1 291,68 грн. і інфляційних втрат в сумі 17 551,61 грн. відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Рівненської області просить скасувати вищевказану постанову апеляційної інстанції, а справу передати до Рівненського апеляційного господарського суду на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник вказує на те, що висновок апеляційного суду про те, що інфляційні втрати нараховані позивачем в подвійному розмірі не відповідає дійсності, оскільки при розрахунку щорічного розміру орендної плати враховувалися лише індекси інфляції за попередні роки, а не за період прострочення грошового зобов'язання.

Сторони відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.06.2008 між позивачем як орендодавцем та відповідачем-1 і відповідачем-2 як орендарем укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,7655 га, у тому числі: під забудовою - 920 м кв., під проїздами, проходами, площадками - 6735 м кв., яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить - землі промисловості: 457 860, 88 грн.

Пунктом 8 договору сторони погодили, що договір укладено на 10 років.

Орендна плата, починаючи із 27.05.2008 вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки, що становить 13 735, 83 грн. в рік (пункт 9 договору).

Згідно з пунктом 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки: рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на розрахунковий рахунок №33212815700288, код платежу 13050500 в УДК у Волинській області, МФО 803014, одержувач - Маневицька селищна рада.

Додатковою угодою від 20.01.2009 до договору оренди землі, яка була підписана та скріплена печатками сторін, було змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки на суму 527 455,73 грн. та орендну плату, починаючи з 01.01.2009 р., на суму 15 823,67 грн. на рік.

Додаткова угода від 30.01.2014 р, наявна в матеріалах справи, не підписана орендодавцем та орендарями, тому не бралась до уваги колегією суддів апеляційної інстанції.

Вказана земельна ділянка передана орендарям відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки, скріпленого підписами та печатками сторін.

Відповідачі свої зобов'язання по своєчасному та повному внесенні орендної плати не виконали, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

За наданими позивачем до суду першої інстанції розрахунками заборгованість відповідача-2 (з вересня 2012 року по червень 2015 року) становить 23 033,22 грн. а відповідача-1 (з 2014 року по червень 2015 року) - 13 611,09 грн. При цьому позивач виходив з того, що обумовлена орендна плата кожним із орендарів повинна сплачуватися порівну.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване тим, що укладений сторонами договір оренди землі є чинним, відповідачі свої зобов'язання зі сплати орендної плати не виконали, тому позовні вимоги про стягнення з них основної заборгованості по орендній платі, інфляційних втрат та 3 % річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України є підставними та підлягають повному задоволенню.