Постанова ВГСУ від 13.03.2014 року у справі №908/2768/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року Справа № 908/2768/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного малого підприємства - фірми "Ялос"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.11.2013 рокуу справі№ 908/2768/13господарського судуЗапорізької областіза позовомПриватного малого підприємства - фірми "Ялос"до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж", 2. Приватного підприємства "МКЗ Груп"провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Волошина Є.В. дов. б/н від 25.02.2014 року,- відповідачів:ТОВ "Юженергомонтаж": не з'явився, ПП "МКЗ Груп": не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство - фірма "Ялос" (далі за текстом - ПМП - фірма "Ялос") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" (далі за текстом - ТОВ "Юженергомонтаж") та приватного підприємства "МКЗ Груп" (далі за текстом - ПП "МКЗ Груп") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року у задоволенні позовних вимог ПМП - фірми "Ялос" - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПМП - фірма "Ялос" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2013 року у справі № 908/2768/13 апеляційну скаргу ПМП - фірма "Ялос" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПМП - фірма "Ялос" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2013 року у справі № 904/6364/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. ст. 203, 215, 227, 1077, 1079 Цивільного кодексу України та ст. ст. 43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.02.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 27.02.2014 року, у зв'язку з неявкою представників сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що 07.12.2011 року ПМП - фірма "Ялос" уклало із ТОВ "Юженергомонтаж" договір про надання тимчасової поворотної фінансової допомоги № 14.

05.01.2013 року ТОВ "Юженергомонтаж" уклало договір про відступлення права вимоги з ПП "МКЗ Груп", згідно умов якого ТОВ "Юженергомонтаж" передає належне йому право вимоги згідно з договором № 14 від 07.12.2011 року укладеним між ТОВ "Юженергомонтаж" та ПМП - фірма "Ялос". Новий кредитор приймає право вимоги, що належне Первісному кредитору за Основним договором.

Положеннями п. п. 1.2., 2.1. Договору про відступлення права вимоги передбачено, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання Договору. За передане право вимоги до Боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору певну суму.

Згідно п. 3.2.1. Договору Новий кредитор зобов'язаний сплатити суму зазначену в пункті 2.1. цього Договору.

За приписами ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).