Постанова ВГСУ від 13.01.2016 року у справі №910/15956/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 910/15956/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Алєєвої І.В.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачаДеркач Т.Г. (дов. від 25.06.2015 р. №67/16)відповідачаЄгоров В.С. (дов. від 13.05.2014 р. №14-137)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 р.у справі № 910/15956/15 господарського суду міста Києваза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом, у якому просить зобов'язати Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" списати заборгованість з оплати 11294139,18 грн. інфляційних втрат та 8968062,32 грн. 3% річних за порушення грошових зобов'язань, які виникли з договору поставки природного газу теплопостачальним підприємствам від 03.01.2006 р. № 06/06-4.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. у даній справі (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 р. (головуючий суддя Отрюха Б.В., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.12.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 13.01.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2006 р. Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", що у подальшому змінила найменування на Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" в якості постачальника та Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України в якості покупця уклали договір поставки природного газу теплопостачальним підприємствам № 06/06-4, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцеві у 2006 році імпортований природний газ для потреб промислових підприємств, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що постачальник передає покупцеві у 2006 році природний газ в обсязі до 28 376 млн. куб.м., у тому числі по кварталах.

Згідно з п. 5.1 договору розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Як слідує з тексту позовної заяви наданої позивачем як додаток до основного позову, Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" допустила порушення взятих на себе за договором від 03.01.2006 р. № 06/06-4 зобов'язань, оскільки не розрахувалася за поставлений газ у повному обсязі, у зв'язку з чим у червні 2013 року Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення 8968062,32 грн. боргу, 11294 139,18 грн. інфляційних нарахувань та 8968 068,32 грн. 3 % річних.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Так, звертаючись до господарського суду міста Києва з позовом у справі №910/15956/15, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" наголошувала на тому, що відповідач повинен був в силу приписів Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" списати нараховані в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України суми, проте не зробив цього чим порушує права компанії.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" дія названого нормативно-правового акту поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію ,,Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК ,,Газ України", ДК ,,Укртрансгаз", ДК ,,Укргазвидобування", ДАТ ,,Чорноморнафтогаз" та ДП ,,Енергоринок".

Відносини сторін, що виникли у зв'язку з виконанням договору від 03.01.2006 р. № 06/06-4 є такими, на які поширюється дія норм вищезазначеного Закону.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 та пунктом 2.2. статті 2 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" на умовах цього Закону підлягає списанню заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК „Газ України", ДК „Укртрансгаз", ДК „Укргазвидобування", ДАТ „Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, а також заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у ст. 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Дія даного Закону було обмежена у часі до 30.06.2012 р. (ст. 3 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію").

У пункті 2.5 статті 2 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" було закріплено, що списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08.08.2011 р. Кабінетом Міністрів України було винесено постанову ,,Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" № 894.

Відповідно до Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженим даною постановою учасники процедури списання протягом 30 днів після закінчення строку дії Закону України ,,Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" проводять звіряння розрахунків і підписують відповідні акти станом на 31 грудня 2011 р., в яких фіксується сума заборгованості, що обліковується в їх бухгалтерському обліку після списання заборгованості.

Процедура списання заборгованості за природний газ деталізована у п. 4 - 9 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію і передбачає наступне.

Обсяг заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ визначається з урахуванням вимог законодавства з питань інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків і списується: учасниками процедури списання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом або виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, перед дочірньою компанією ,,Газ України" Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України" - у сумах, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників; компанією ,,Газ України" - у сумах, що обліковуються в її бухгалтерському обліку, включаючи заборгованість ліквідованих підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію (пункт 4).

Учасники процедури списання, крім тих, що зазначені у п. 4 цього Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, списують заборгованість за природний газ в узгоджених сумах, що обліковуються в їх бухгалтерському обліку та підтверджуються актом звіряння заборгованості, який включає загальний обсяг заборгованості та обсяг заборгованості, яку передбачається списати. При цьому списання заборгованості учасниками процедури списання, яким належить 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, здійснюється за погодженням з органами, уповноваженими управляти такими учасниками (пункт 5).

Для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу (пункт 6).