Постанова ВГСУ від 13.01.2016 року у справі №904/5886/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 904/5886/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2015у справі№ 904/5886/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Дніпрогаз"простягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого газу у загальному розмірі 13881354,14 грнза участю представників:

позивача: Данилевський О.М., дов. від 18.04.2014;

відповідача: Чорноморченко М.Є., дов. від 11.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 у справі №904/5886/15 (суддя Фещенко Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л., судді - Іванов О.Г., Подобєд І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 у справі №904/5886/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) 04.01.2013 укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13-118-ВТВ, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат Покупця.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місця, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

З метою узгодження вартості природного газу, обсягів переданого газу та інших умов до даного договору укладено низку додаткових угод, якими врегульовано обсяг природного газу для покриття потреб ПАТ "Дніпрогаз" у природному газі для потреб ВТВ, ціна на газ та порядок проведення розрахунків між сторонами.

Так, 22.12.2014 сторони уклали додаткову угоду № 10 до договору купівлі-продажу №13-118-ВТВ, якою змінили строк дії договору, зокрема, визначили, що "договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення."

Крім того, п. 1.1 договору викладено в наступній редакції: "за договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору".

Також, вирішено викласти п. 2.1 наступним чином: "Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 47699,162 тис, куб.м, в тому числі: у 2013 році - 8 366,225 (тис.куб.м.); у 2014 році - до 16 636,853(тис. куб. м.); у 2015 році - 22693,084(тис. куб. м.).

До того ж, зазначеною додатковою угодою змінено порядок здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу, а саме: "6.1. Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору.

Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між Продавцем та Покупцем.

У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором Продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу."

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в період з 01.01.2013 по 31.10.2014 було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 95556109,05 грн, однак оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого газу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд виходив того, що уклавши 22.12.2014 додаткову угоду №10, сторони змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору з 01.01.2013, а тому у сторін виник обов'язок здійснювати розрахунки за газ у відповідності з п.6.1 договору в редакції додаткової угоди №10. Оскільки строк виконання обов'язку з остаточного розрахунку за фактично використаний природній газ у Покупця відповідно до п.6.1 договору в редакції додаткової угоди № 10 спливає тільки 20.01.2016, то відсутні підстави вважати цей строк пропущеним і, відповідно, відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.