Постанова ВГСУ від 12.11.2014 року у справі №904/233/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року Справа № 904/233/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014у справі№904/233/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомФермерського господарства "Березенське"доПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" в особі Полонського відділення Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк"про визнання договору недійсним в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Данильченко О.О.,

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 11.11.2014 №02-05/491 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 у справі №904/233/14 (суддя Манько Г.В.) Фермерському господарству "Березенське" (надалі позивач/ФГ "Березенське") відмовлено у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" в особі Полонського відділення Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" (надалі відповідач/банк) про визнання договору поруки недійсним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 (судді: Подобєд І.М., Величко Н.Л., Дармін М.О.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволений, визнано недійсним договір поруки №32 від 17.05.2012, укладений між позивачем та відповідачем з моменту його укладення.

Відповідач (банк), не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивач про визнання недійсним договору поруки №32 від 17.05.2012, укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що на момент укладення спірного договору поруки, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 у справі №2-727/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012, визнано неукладеним кредитний договір №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, укладений між банком та ОСОБА_5, в забезпечення виконання якого ФП "Березенське" уклало спірний договір поруки. Як стверджує позивач, відповідач не повідомив йому цей факт (факт визнання неукладеним кредитного договору), чим ввів позивача в оману, а тому, в порядку ст.ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України просить визнати спірний договір поруки недійсним.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що обов'язок за договором поруки у позивача виникає після отримання ОСОБА_5 кредитних коштів за кредитним договором №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, а оскільки кошти ОСОБА_6 не отримані від банку, то не можна вважати, що позивача було введено в оману при укладенні спірного договору поруки.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився із висновками місцевого господарського суду, та здійснивши перевірку наведених позивачем обставин, покладеними в обгрунтування позову, прийшов до висновку про правомірність заявленого позову про визнання недійсним договору поруки, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з приписами ст. 1052 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між банком та ОСОБА_6 29.01.2008 був укладений кредитний договір №HMPWGA00000809, відповідно до якого, банк зобов'язався надати ОСОБА_6 готівкові кошти через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1. цього договору, в обмін на зобов'язання ОСОБА_6 по поверненню кредиту, сплати відсотків, винагороди в зазначені договором строки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з приписами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.05.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір поруки №32, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором №HMPWGA00000809.

В той же час, як встановив суд апеляційної інстанції, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 у справі №2-727/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012 (залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.10.2012), визнано неукладеним кредитний договір №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, укладений між банком та ОСОБА_6

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з положеннями п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. (…) Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, на момент укладення спірного договору поруки, судовим рішення вже був встановлений факт неукладеності основного зобов'язання (кредитного договору), про що відповідачу (банку) було відомо.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.