Постанова ВГСУ від 12.08.2014 року у справі №914/2469/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 914/2469/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у судовому засіданні за участю представників за первісним позовом: позивача: Самокиша В.Ю. - дов. від 20.12.13, відповідача: ОСОБА_5 - дов. від 05.07.13,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від11.06.14у справі№914/2469/13 Господарського суду Львівської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"до Приватного підприємця ОСОБА_7простягнення 620068,03 грн.за зустрічним позовомПриватного підприємця ОСОБА_7доТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"простягнення 303824,24 грн., визнання недійсним частини пункту 10.3.2 додатку до договору фінансового лізингу та пункту 6.3 договору фінансового лізингу, зобов'язання здійснити перерахунок суми комісії та розміру заборгованості за договором фінансового лізингуРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 06.08.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

У судовому засіданні 07.08.14 оголошувалася перерва до 12.08.14.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_7 608530,95 грн. заборгованості, 9102,96 грн. - 3% річних та 2434,12 грн. інфляційних втрат. Позивач посилався на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу від 29.07.08 (із змінами від 01.07.09) в частині сплати лізингових платежів.

Приватний підприємець ОСОБА_7 звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", в якій просив стягнути з останнього 303824,24 грн. коштів, сплачених на відшкодування вартості предмета лізингу; визнати недійсним частину 5 пункту 10.3.2 додатку №4 до спірного договору фінансового лізингу та пункт 6.3 договору; зобов'язати здійснити перерахунок суми комісії лізингодавця та розмір заборгованості.

До прийняття рішення у справі Приватний підприємець ОСОБА_7 відмовився від зустрічних позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних пунктів договору фінансового лізингу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.03.14 (суддя Березяк Н.Є.) визнано недійсними на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України частину 5 пункту 10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2835-08/08 від 01.07.09 та пункт 6.3 договору. Позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_7 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 126352,08 грн. заборгованості, з яких: 76686,69 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення предмета лізингу); 13253,90 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 26973,20 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення); 7087 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем), 1854,92 грн. -3% річних; 496,37 грн. - інфляційних втрат. В решті позову ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" відмовлено. В частині зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсними оспорюваних пунктів договору провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою підприємця від цих вимог. В задоволенні решти частини зустрічних позовних вимог суд відмовив. Задовольняючи вимоги первісного позову, суд виходив з підставності нарахування лізингоодержувачу комісії у розмірі 76686,69 грн. за період з 01.02.11 до 31.01.12; 3270 грн. витрат зі зберігання предмету лізингу та 3817 грн. витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису нотаріусом. Суд також визнав обґрунтованим стягнення з підприємця 13253,90 грн. (2% річних за розірвання договору) без нарахування ПДВ у сумі 2650,76 грн., оскільки таке нарахування не ґрунтується на договорі. Відмовляючи у стягненні з Приватного підприємця ОСОБА_7 316609,27 грн. суми непогашеної вартості предмета лізингу (після розірвання договору); 112465,28 грн. відшкодування вартості предмета лізингу з лютого 2011 до січня 2012 року; 346085,89 грн. відшкодування суми курсової різниці, суд виходив з того, що платежі на відшкодування вартості предмета лізингу після розірвання договору лізингу і вилучення його предмету не покладаються на лізингоодержувача. Відмовляючи у стягненні 103579,67 грн. комісії лізингодавця суд виходив з помилковості здійсненого позивачем розрахунку цієї суми. Суд також визнав безпідставним нарахування позивачем страхового відшкодування поза межами дії спірного договору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.06.14 (судді: Д. Новосад, Г. Орищин, Г. Мельник) переглянуте рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", яке просить скасувати рішення і постанову у справі в частині визнання недійсними частини 5 пункту 10.3.2 додатку 4 до договору і пункту 6.3 договору та відмови у позові про стягнення з підприємця 493715,95 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаржник вважає, що судами були порушені приписи статей 203, 215, 615, 653, 655, 665 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Він вказує на те, що оспорювані пункти спірного договору не суперечать приписам чинного законодавства та були погоджені сторонами при його підписанні. На думку скаржника, суди не перевірили розрахунок суми, заявленої до стягнення, а відтак необґрунтовано відмовили у позові про стягнення з лізиноодержувача 493715,95 грн.

Від відповідача за первісним позовом відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

В процесі розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.07.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" - лізингодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_7 - лізингоотримувчаем був укладений договір оренди (фінансового лізингу) №L2835-08/08. За цим договором лізингодавець зобов'язався придбати і передати на умовах фінансового лізингу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння і користування за плату майно - сідловий тягач DAF FT 105XF460SC-2008 р.в., а лізингоодержувач, в свою чергу, прийняти його та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. За актом приймання-передачі від 21.10.08 предмет лізингу був переданий відповідачеві. В подальшому, 01.07.09 між позивачем та відповідачем був укладений новий договір №LC2835-08/08 на той же предмет лізингу. Пунктами 1.7, 1.8 договору №LC2835-08/08 сторони погодили, що строк лізингу складається з 64 періодів та визначили еквівалент грошових зобов'язань в іноземній валюті (долар США). У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, передбачених у додатку №4 (пункт 5.3) та пункту 4.2 договору лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі та відсотки за придбання предмета лізингу у період з моменту підписання даного договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218% від всієї суми заборгованості. Лізингові платежі (за приписами пункту 4.5 договору) розраховуються за діючим курсом іноземної валюти на момент виставлення рахунку. Розділом 6 спірного договору врегульовано його дострокове розірвання. При цьому проведення розрахунків у разі припинення або розірвання договору сторони обумовили у пунктах 6.3, 6.4, 6.6 договору фінансового лізингу від 01.07.09 №LC 2835-08/08. Частиною 5 пункту 10.3.2 додатку №4 до спірного договору передбачено, що у разі його дострокового розірвання лізингодавцем лізингоодержувач сплачує суму невідшкодованої вартості предмета лізингу. Господарські суди в процесі розгляду спору установили, з підтвердженням матеріалами справи, що у зв'язку з порушенням підприємцем договірних зобов'язань (систематичною несплатою лізингових платежів) позивач за первісним позовом 31.01.12 достроково розірвав спірний договір фінансового лізингу. Приватним нотаріусом 16.02.12 був вчинений виконавчий напис про повернення сідлового тягача DAF FT 105XF460SC його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". За актом вилучення предмета лізингу останній 23.03.12 був переданий власнику. Як убачається з матеріалів справи, предметом первісного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_7 608530,95 грн. заборгованості, 9102,96 грн. - 3% річних та 2434,12 грн. інфляційних втрат. Предметом зустрічного позову є вимога Приватного підприємця ОСОБА_7 заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з останнього 303824,24 грн. коштів, сплачених на відшкодування вартості предмета лізингу; визнання недійсним частини 5 пункту 10.3.2 додатку №4 до спірного договору фінансового лізингу та пункту 6.3 договору; зобов'язання здійснити перерахунок суми комісії та розміру заборгованості. Рішенням місцевого господарського суду від 25.03.14, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнано недійсними на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України оспорювані пункти договору, як такі, що суперечать правовій природі відносин купівлі-продажу та приписам законодавства, а саме: статтям 615, 653, 655, 665 Цивільного кодексу України. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_7 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 76686,69 грн. комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення); 13253,90 грн. комісії лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 26973,20 грн. додаткових витрат з ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення); 7087 грн. додаткових витрат (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем), 1854,92 грн. -3% річних; 496,37 грн. інфляційних втрат. В решті первісного позову відмовлено. У зв'язку з відмовою позивача від зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсними оспорюваних пунктів договору фінансового лізингу суд припинив провадження в цій частині та відмовив у решті зустрічного позову. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з судовими актами у справі щодо визнання недійсними частини 5 пункту 10.3.2 і пункту 6.3 договору фінансового лізингу та відмови у позові про стягнення з підприємця 493715,95 грн. В решті судові акти скаржником не оскаржені, тому рішення і постанова у справі переглядаються в оскарженій частині. Відповідно до приписів статі 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг". Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"). За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з приписами частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. А приписами частини 4 цієї ж норми передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Відтак, наслідком розірвання спірного договору є відсутність у ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ПП ОСОБА_7 і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Як вже зазначалося, і це установили суди, спірний договір 31.01.12 був розірваний в односторонньому порядку з ініціативи лізингодавця через неналежне виконання лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів; предмет лізингу повернутий підприємцем 23.03.12. Ураховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача за первісним позовом до відповідача за первісним позовом не перейшло, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що вимога лізингодавця про стягнення з лізингоотримувача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставною та такою, що не ґрунтується на законі. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 01.10.13 у справі №11/5005/2290/2012, від 29.10.13 у справі №7/5005/2240/2012. За наведених підстав визнається обґрунтованою відмова судів у стягненні з Приватного підприємця ОСОБА_7 316609,27 грн. суми непогашеної вартості предмета лізингу після розірвання договору; 112465,28 грн. відшкодування вартості предмета лізингу з лютого 2011до січня 2012 року; 346085,89 грн. відшкодування суми курсової різниці. Також колегія суддів погоджується і з висновком судів про безпідставність нарахування лізингоодержувачу сум страхового відшкодування поза межами дії спірного договору та суми ПДВ, нарахованої на комісію лізингодавця, позаяк таке нарахування не ґрунтується на договорі. Суди, перевіривши розрахунок позивача, вірно задовольнили позов про стягнення суми комісії лізингодавця лише частково. Крім того, відповідно до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. У розумінні приписів наведеної норми якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись зазначеним пунктом статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони, що узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №11. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що пункт 6.3 договору фінансового лізингу та зміст частини 5 пункту 10.3.2 додатку №4 до спірного договору стосовно встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам частини 3 статті 615, частини 2 статті 653, статті 655, статті 665 Цивільного кодексу України. Враховуючи встановлені судами підстави, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними оспорюваних пунктів договору, суди вірно застосували приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи наведені приписи законодавства та зважаючи на установлені обставини справи, господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскарженій частині та задоволення касаційної скарги не вбачається.

В іншій частині судові акти у справі скаржником не оскаржені, а тому колегією суддів не переглядалися.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.06.14 у справі №914/2469/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" - без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т. Гоголь

Т. Дроботова