Постанова ВГСУ від 12.07.2016 року у справі №915/15/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 915/15/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоТатькова В.І. (доповідача),суддів :Самусенко С.С., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р.та на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р.у справі№ 915/15/16 господарського суду Миколаївської областіза позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (надалі - ПАТ "Приватбанк")доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.)простягнення 19 663,44 грн., у тому числі відсотків, комісії та пені за користування кредитними коштами за кредитним договором від 16.03.2011 р. за участю представників: від позивача- Тузова Владислава Олександрівнавід відповідача- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ПАТ "Приватбанк" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 та просило суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з останнього заборгованість за укладеним між ними договором банківського обслуговування від 16.03.2011 р. в загальній сумі 19 663,44 грн., з яких: 5 757,20 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 1 398,60 грн. - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 12 507,64 грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. (суддя Коваль Ю.М.) залишено без розгляду позов ПАТ "Приватбанк" до ФОП ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитним коштами за укладеним між ними договором банківського обслуговування, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81, ст. 86 ГПК України, оскільки, за висновком суду, позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, а саме - розрахунок пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. (суддя Коваль Ю.М.) позов ПАТ "Приватбанк", з урахуванням ухвали господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. в даній справі, задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Приватбанк" грошові кошти в сумі 5 757,20 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1 218 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. (головуючий суддя Лисенко В.А., судді: Ліпчанська Н.В., Ярош А.І.) рішення господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими ухвалою, рішенням та постановою, ПАТ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позивачем вимоги у повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 р. відмовлено ПАТ "Приватбанк" у прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. (ухвала не переглядалася в апеляційному порядку); касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк" в частині оскарження постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. у справі № 915/15/16 прийнято до касаційного провадження, розгляд скарги у судовому засіданні призначено на 12.07.2016 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги в частині оскарження рішення та постанови, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 1066 та статті 1067 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

За змістом статті 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. При цьому права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1056 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, з рішення господарського суду Миколаївської області від 29.01.2013 р. у справі № 5016/3041/2012(6/130) вбачається, що між ПАТ "Приватбанк" і ФОП ОСОБА_4 укладено договір банківського обслуговування від 16.03.2011 р., який складається із заяви ФОП ОСОБА_4 від 16.03.2011 р. про приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг" (в редакції, що діяла на момент укладення договору), тарифів Банку, розміщених у мережі Інтернет на сайті http:/privatbank.ua, та самих Умов і тарифів Банку.

Судом, в межах справи № 5016/3041/2012(6/130), було встановлено, що на виконання цього договору Банком надано кредитні кошти відповідачу, але останній виконував неналежно свої грошові зобов'язання, внаслідок чого станом на 05.11.2012 р. у нього утворилася заборгованість: 11 100 грн. - заборгованість за кредитом; 6 245,60 грн. заборгованість по процентам за користування кредитними коштами; 2 404,26 грн. - пеня; 1 293,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, з вимогами про стягнення яких і звернулося ПАТ "Приватбанк".

Вказаним рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.01.2013 р. у справі № 5016/3041/2012(6/130) позов ПАТ "Приватбанк" до ФОП ОСОБА_4 задоволено повністю.