ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2015 року Справа № 910/18322/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Іщенко Ю.В.,відповідача-Сергієнко С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЖБК "Локомотив-10" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2014у справі№910/18322/14за позовомПАТ "АК "Київводоканал"доЖБК "Локомотив-10"про стягнення 186358,74 грн. ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 27.10.2014 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.), позов задоволено частково - на підставі ст.ст.193,230,232 ГК України, ст.ст.526,530,549,610,611,612,625,901,903 ЦК України та ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" стягнуто з ЖБК "Локомотив-10" на користь ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" 59845,87 грн. заборгованості за надані комунальні послуги, 3888,87 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 2668,65 грн., 38,03 грн. пені та 5984,59 грн. штрафу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.
ЖБК "Локомотив-10" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог, передати справу в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.526,530,625,903 ЦК України та ст.ст.1,42,33,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник, зважаючи на реєстр дебетових повідомлень (а.с.3-9 том 2), згідно якого відповідачу надсилалися позивачем платіжні-вимоги-доручення лише за період з 24.04.2013р по 23.04.2014р., вважає, що право позивача на оплату вартості послуг за попередній період (серпень 2010р.-березень 2013р.) не було порушено, оскільки не настав передбачений п.3.4 договору строк виконання відповідачем зобов'язань за цей період. При цьому, суд помилково взяв до уваги надані позивачем акти про зняття показань з водолічильників (а.с.114-125 том 1), які підписані позивачем і КП УЖГ Дарницького району м.Києва (ЖЕК-202 та ЖЕД-201), тобто не стосуються ЖБК "Локомотив-10". Заявник також вказує на недоведеність належними доказами обсягів стоків гарячої води з причин недоведеності обсягів споживання ним холодної води, яка йде на підігрів.
Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині стягнення 59845,87 грн. основного боргу, 3888,87 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 2668,65 грн., 38,03 грн. пені та 5984,59 грн. штрафу) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених позовних вимог з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив того, що:
21.05.2002р. між ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач, постачальник), та ЖБК "Локомотив-10" (відповідач, абонент) укладено договір №00632/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), відповідно до п.1 якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач - розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65 (далі - Правила).
Згідно з п.2.1 договору постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.
Пунктом 2.2 договору сторони узгодили, що абонент зобов'язаний: сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору; щоквартально представляти перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідати за збереження водолічильників, водомірних вузлів, з'єднань на водомірних вузлах та санітарний стан приміщення водомірного вузла; мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. Типорозмір нового лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляти про це постачальника у семиденний термін.
Відповідно до п.2.3 договору абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком №1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому розрізі: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, що фінансуються з районного і міського бюджетів, інших орендарів, і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.
Згідно п.п.3.1,3.3 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил.
Відповідно до п.3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Умовами п.3.5 договору сторони погодили, що абонент у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Позивач зазначив, що за договором №00632/4-02 згідно облікових даних, а саме: актів про зняття показників з приладу обліку, дебетово-інформаційних повідомлень, реєстрів дебетових повідомлень, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, останньму було надано послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.08.2010р. по 30.04.2014р. на суму 476128,10 грн. Проте, вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.08.2010р. по 30.04.2014р. на суму 476128,10 грн. оплачені останнім лише частково, на суму 310668,05 грн., тоді як вартість наданих послуг на суму 157413,03 грн. відповідачем не оплачена. В зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 157413,03 грн. за період з 01.08.2010р. по 30.04.2014р.
В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період прострочення з 01.08.2010р. по серпень 2011р.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи те, що позивач 29.08.2014 р.звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 01.08.201р. по 30.04.2014р., тобто перебіг позовної давності щодо стягнення заборгованості починається з 29.08.2011 р., суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню. Беручи до уваги вищенаведене, суд розглядав позовні вимоги про стягнення заборгованості в межах загального (трьохрічного) строку позовної давності, тобто за період з 29.08.2011р. по 30.04.2014р.
Відповідач є споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення і відносини між сторонами щодо постачання питної води (в тому числі для використання потреб гарячого водопостачання) та водовідведення виникли на підставі укладеного між сторонами договору №00632/4-02 від 21.05.2002, за яким відповідач зобов'язався сплачувати надані позивачем послуги з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків.
Враховуючи, що відповідачем не спростовано обставини щодо часткової оплати вартості наданих позивачем послуг, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 59845,87 грн.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з оплати за послуги, надані за договором, позивач просить стягнути з відповідача 7142,20 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 5803,79 грн..
Відповідно ч.2 до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, враховуючи умови договору, а також факти прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порушення погодженого сторонами порядку розрахунків, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме інфляційні втрати у сумі 3 888,87 грн., 3% річних у сумі 2668,65 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з оплати за послуги, надані за договором, позивач просить стягнути з відповідача 258,41 грн. пені та 15741,31 грн. штрафу.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.2 договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату послуг в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, за кожний день прострочення платежу.
Здійснивши перерахунок суми пені, враховуючи умови договору, прострочення відповідачем грошового зобов'язання та погоджений сторонами порядок розрахунків, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 38,03 грн.
Відповідно до п.4.1 договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг відповідач сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.
Сервіси для юристів