Постанова ВГСУ від 12.04.2016 року у справі №910/22104/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 910/22104/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Бугаєнко М.Б.,відповідача-1 відповідача-2 третьої особи-Притула Г.Ю., -Вовкотруб О.О., Поцеловкіна О.В., Шамкій В.М., -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Центренерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.02.2016у справі№910/22104/15за позовомПАТ "Центренерго"до 1.Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; 2.ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит"(третя особа- ДП "Ровенькиантрацит")провизнання частково недійсним концесійного договоруВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 28.10.2015 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 (судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.), в позові відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності без поважних причин для його поновлення.

ПАТ "Центренерго" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.61 Конституції України, ст.ст.261,267,512,514,516 ЦК України та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на свою обізнаність зі спірним концесійним договором лише 10.07.2015р. під час ознайомлення з матеріалами справи №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ "Центренерго", а не під час розгляду справи №109/3-2003, у судових засіданнях по якій представник позивача не приймав участі та не отримував ухвали господарського суду Київської області від 19.12.2011, від 04.01.2012, від 16.01.2012 та від 02.02.2012 у справі №109/3-2003, що підтверджується листом господарського суду Київської області від 20.11.2015 та актом ПАТ "Центренерго" від 24.11.2015, які не були досліджені апеляційною інстанцією, тому судами неправильно визначено початок перебігу позовної давності з 16.01.2012р. При цьому, заявник вважає, що передачу дебіторської заборгованості ПАТ "Центренерго" згідно оспорюваного концесійного договору здійснено з порушенням умов договорів №116 від 29.12.2011, №1-1/1-е від 17.12.2002 та №1-1/1-е-07-644 від 26.12.2002, укладених між третьою особою та позивачем, а саме без письмової згоди останнього (боржника). Крім того, відповідно до ухвал господарського суду м.Києва від 17.11.2015 та від 01.12.2015 у справі №15/76-б-43/624-б (останньою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" про заміну кредитора) на даний час кредитором ПАТ "Центренерго" є ДП "Ровенькиантрацит", а не ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит".

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено, що 01.12.2011р. між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ТОВ "ДТЕК "Ровенькиантрацит" укладено концесійний договір (надалі - договір), за умовами п.1 якого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України на платній та строковій основі надано концесіонеру право на управління (експлуатацію) цілісним майновим комплексом державного підприємства "Ровенькиантрацит" для комплексного забезпечення задоволення громадських потреб.

Договір було укладено за результатами проведення конкурсу згідно з ч.ч.7,8 ст.7 Закону України "Про концесії", а саме після визначення ТОВ "ДТЕК "Ровенькиантрацит" переможцем концесійного конкурсу та погодження з ним всіх умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 до прийняття судом рішення заявив про застосування позовної давності.

В свою чергу, позивач зазначив, що про спірний концесійний договір йому стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи №15/76-6-43/624-6, а саме 10.07.2015р.

Застосовуючи позовну давність та відхиляючи вищенаведені доводи позивача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що господарським судом Київської області розглядалася справа №109/3-2003 за позовом Державної холдингової компанії "Ровенькиантрацит" до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" про стягнення 16334653 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.01.2012 у справі №109/3-2003, винесеною на підставі ст.25 ГПК України, здійснено заміну Державну холдингову компанію "Ровенькиантрацит" її правонаступником - ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні.

При цьому, господарський суд Київської області, приймаючи ухвалу від 16.01.2012 у справі №109/3-2003 зазначив, що наказом Міністерства палива та енергетики України №158 від 31.03.2003 Державну холдингову компанію "Ровенькиантрацит" та Державні відкриті акціонерні товариства дочірні підприємства ДХК реорганізовано шляхом злиття та створення на їх базі Державного підприємства "Ровенькиантроцит" та за умовами концесійного договору від 01.12.2011, передавального акту №3/РА Державне підприємство "Ровенькиантрацит" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" прийняло дебіторську та кредиторську заборгованість, яка сформувалась станом на 1 грудня 2011 року, в тому числі заборгованість ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго". Суд на підставі ст.25 ГПК України замінює Державну холдингову компанію "Ровенькиантрацит" її правонаступником товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит".

Враховуючи, що ПАТ "Центренерго", як стороні у справі, було відомо про розгляд справи №109/3-2003, а ухвалою господарського суду Київської області від 04.01.2012 було визнано обов'язковою явку представників сторін в наступне судове засідання (16.01.2012р.), то ПАТ "Центренерго" мало безумовну можливість довідатися про укладення концесійного договору та передачу дебіторської заборгованості за ним до ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" саме 16.01.2012р., під час розгляду справи №109/3-2003.

Відтак, строк, у межах якого ПАТ "Центренерго" могло звернутися до господарського суду з вимогою про визнання недійсним концесійного договору від 01.12.2011 в частині передачі дебіторської заборгованості ПАТ "Центренерго", минув 16 січня 2015 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову з мотивів спливу позовної давності з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним укладеного між відповідачами концесійного договору від 01.12.2011 в частині передачі дебіторської заборгованості ПАТ "Центренерго".

Відповідно до ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

В свою чергу, пунктом 2.8 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що загальна позовна давність застосовується щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій статті 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанови ВСУ від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012, від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13 та від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003).

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено той факт, що позивач, будучи стороною у справі №109/3-2003, ухвалою господарського суду Київської області від 04.01.2012 у якій було визнано обов'язковою явку представників сторін в наступне судове засідання (16.01.2012р.), мав безумовну можливість довідатися про укладення концесійного договору та порушення своїх прав внаслідок передачі дебіторської заборгованості за спірним договором до ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" саме 16.01.2012р., під час розгляду справи №109/3-2003.

Отже, ПАТ "Центренерго" могло та повинно було своєчасно довідатися про порушення своїх прав оспорюваним договором.

Колегія суддів не може прийняти до уваги заперечення скаржника щодо правильного визначення судами початку перебігу позовної давності з 16.01.2012р. та обумовленого цим спливу строку позовної давності 16.01.2015р., тобто до дати звернення з позовом у даній справі (26.08.2015р.), які (заперечення) ґрунтуються виключно на доводах про неприсутність представника позивача у судових засіданнях по справі №109/3-2003 та неотримання ним ухвал господарського суду Київської області від 19.12.2011, від 04.01.2012, від 16.01.2012 та від 02.02.2012 у цій справі, оскільки згідно імперативних вимог ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, касаційна інстанція не вправі встановлювати правильність обчислення судами попередніх інстанцій строку позовної давності, визначати початок та закінчення перебігу цього строку, встановлювати відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності на противагу висновку місцевого господарського суду про доведеність спливу позовної давності без поважних причин для її поновлення.