ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2016 року Справа № 906/1304/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від прокуратури:Клюге Л.М., посв. №014652 від 17.01.2013р.;від відповідача 1:не з'явився;від відповідача 2:Угрінчук Е.Р., дов. б/н від 04.03.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПершого заступника прокурора Рівненської областіна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р.у справі господарського суду№906/1304/15 Житомирської областіза позовомПрокурора Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах державидо 1.Брусилівської районної державної адміністрації; 2.Приватного підприємства "Україна"провизнання протиправним та скасування розпорядження від 28.03.2008р. №126, визнання недійсною додаткової угоди від 28.03.2008р. та зобов'язання повернути земельну ділянку лісового фондуВ С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Житомирської від 27.10.2015р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у справі №906/1304/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Судами застосовані наслідки спливу позовної давності.
Перший заступник прокурора Рівненської області з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу Брусилівська районна державна адміністрація просила оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 12.04.2016р. з'явився прокурор та представник Приватного підприємства "Україна". Брусилівська районна державна адміністрація уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської області.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, розпорядженням голови Брусилівської районної державної адміністрації від 28.05.2002р. №173 надано в користування Приватному підприємству "Україна" землі лісового фонду із земель запасу Водотиївської сільської ради для ведення лісового господарства площею 274,3 га на умовах оренди строком на 5 років.
На підставі зазначеного розпорядження 31.03.2003р. між Брусилівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "Україна" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку із земель запасу Водотиївської сільської ради для ведення лісового господарства площею 274,3 га на умовах оренди строком на 49 років (в редакції додаткової угоди від 28.03.2008р. укладеної на підставі розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації від 28.03.2008р. №126).
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації від 28.03.2008р. №126, визнання недійсною додаткової угоди від 28.03.2008р. та зобов'язання повернути земельну ділянку лісового фонду площею 274,3 га.
Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване розпорядження прийняте всупереч вимогам ст.ст. 17, 57, 122 ЗК України.
Проте, в процесі судового розгляду даної справи, відповідачами було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до висновку, що прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою із пропуском строку позовної давності.
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, на такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, й на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Разом із тим частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі №910/4626/14, від 30.09.2015р. у справі №910/3724/14 та у постановах Верховного Суду України, які були прийняті на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15 та від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15.
Місцевим господарським судом зазначено, що до прокуратури Брусилівського району супровідним листом №526 від 04.04.2008р. Брусилівською районною державною адміністрацією направлялось оскаржуване розпорядження, яке отримано прокуратурою 08.04.2008р.
Господарські суди попередніх інстанцій, з огляду на те, що з відповідною позовною прокурор звернувся в серпні 2015 року, дійшли до обґрунтованого висновку, що останній звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
Отже, встановлення обставин пов'язаних із спливом строку позовної давності свідчить про правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Сервіси для юристів