ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2014 року Справа № Б29/200-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційні скаргиприватного акціонерного товариства "Будіндустрія", с. Партизанське Дніпропетровського району Дніпропетровської області та товариства з обмеженою відповідальністю "Балівський завод залізобетонних виробів", с. Партизанське Дніпропетровського району Дніпропетровської областіна постанову від 19.12.2013 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ Б29/200-09 господарського суду Дніпропетровської областіза заявою закритого акціонерного товариства "Будіндустрія", с. Партизанське Дніпропетровського району Дніпропетровської області до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Балівський завод залізобетонних виробів", с. Партизанське Дніпропетровського району Дніпропетровської областіпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Завертайний І.Б.в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Будіндустрія"Шинкевич В.Г., генеральний директор,ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК"Сватанов Є.О., довір.,ліквідаторарбітражний керуючий Завертайний І.Б., посвідч.ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2009 року порушено провадження у справі № Б29/200-09 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Балівський завод залізобетонних виробів" (далі - Боржник, Завод) за заявою закритого акціонерного товариства "Будіндустрія" (далі - Кредитор, Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2013 року (суддя - Д.М. Полєв) Завод визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Завертайного І.Б., якого зобов'язано здійснити дії у ліквідаційній процедурі відповідно до Закону про банкрутство.
Не погодившись із цією постановою суду, публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПРОМЕКОНОМБАНК" (далі-Банк) звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2013 року.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 року (головуючий суддя - Лисенко О.М., судді: Виноградник О.М., Джихур О.В.) апеляційну скаргу задоволено частково, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2013 року скасовано, а провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, приватне акціонерне товариство "Будіндустрія" та товариство з обмеженою відповідальністю "Балівський завод залізобетонних виробів" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 року, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2013 року залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 36, 37 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права, зокрема ст.ст. 4-3, 22, 65, 87, 95, 97, 98, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників скаржників та ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК", обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про визнання Заводу банкрутом, місцевий суд вказав, що комітетом кредиторів Боржника було вирішено припинити процедуру санації, оскільки не було досягнуто мети санації, потенційні інвестори та санатори у справі не звертались, а аналіз фінансового становища свідчить про зменшення розміру прибутку та незадовільний фінансовий стан Заводу, у зв'язку із чим було вирішено визнати Боржника банкрутом та відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру з призначенням ліквідатора.
Скасовуючи таке рішення місцевого суду, апеляційний суд встановив, що при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство Заводу на підтвердження вимог ініціюючого кредитора були надані копії векселів, а не оригінали, без додання доказів їх неоплати Боржником - протести у нотаріуса та докази виконання у встановленому порядку виконавчого напису, а тому ці вимоги не є безспірними і справу порушено помилково та безпідставно.
Заперечуючи висновки апеляційного суду, ініціюючий кредитор в скарзі зазначає, що його не було повідомлено про судове засідання та не було направлено копії апеляційної скарги, а вирішивши припинити провадження у справі, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, неправомірно при цьому стягнувши з ініціюючого кредитора судовий збір. Боржник в своїй касаційній скарзі додав, що апеляційний суд взагалі не перевірив обставини, що були предметом розгляду в першій інстанції та заперечувались в апеляційному суді.
Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржників, оскільки вони викладені без врахування встановлених апеляційним судом на підставі доказів у справі обставин та з невірним застосуванням норм законодавства.
По-перше, колегія суддів вважає неналежними доводи ініціюючого кредитора про його неналежне повідомлення про час та місце проведення судового засідання в суді апеляційної інстанції, коли була винесена оскаржувана постанова.
Так, як вбачається, відмітка на звороті ухвали від 05.12.2013 року (про відкладення розгляду справи на 19.12.2013 року), засвідчена підписом посадової особи апеляційного суду (т. 5 а.с. 156), свідчить про направлення копі цієї ухвали всім сторонам та учасникам провадження у справі про банкрутство, у тому числі і ініціюючому кредитору, поштова адреса якого, доречи повністю співпадає з поштовою адресою Боржника. При цьому колегія суддів враховує, що направлена на адресу ініціюючого кредитора копія ухвали апеляційного суду від 11.11.2013 року про призначення справи до розгляду на 05.12.2013 року (т. 5 а.с. 130) повернулась без вручення адресату з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (т. 5 а.с. 148-150). У зв'язку із викладеним касаційний суд не вбачає порушень норм законодавства з боку апеляційного суду та зазначає про належне повідомлення Товариства та інших учасників провадження про час місце проведення судових засідань в апеляційному суді.
Стосовно суті прийнятого апеляційним судом рішення слід вказати про таке.
Провадження у даній справі порушено та здійснювалось за загальною процедурою та тривало на стадії вирішення питання про визнання Боржника банкрутом (була винесена постанова, що й оскаржувалась в апеляційному порядку).
Між тим, перевірка апеляційним судом обґрунтованості та правомірності порушення провадження у справі на цій стадії не суперечить нормам діючого законодавства.
Так, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як наявність та підтвердженність належними доказами грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, та безспірність цих вимог є обов'язковим відповідно до Закону про банкрутство та складає предмет спору у відповідній справі про банкрутство.
Виходячи з правового аналізу норм ст.ст. 16, 67, 68, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі дослідження правовідносин, що виникли між сторонами за векселем та дослідженні обставин, чи виникли зобов'язання за таким векселем, господарському суду у матеріали справи або для огляду має надаватись оригінал векселю.
Як встановив апеляційний суд та вбачається з матеріалів справи, оригінали векселів, вимогами на підставі яких обґрунтовані кредиторські вимоги ініціюючого кредитора до Боржника та лише копії яких містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 14-15), у справу не надавались та судами попередніх інстанцій не досліджувались.
Таким чином, за відсутністю дослідження з боку місцевого суду саме оригіналів вказаних векселів, висновок місцевого суду про підтвердженність грошових вимог ініціюючого кредитора до Боржника є хибним та не відповідає вимогам ст.ст. 47, 32-34, 43 ГПК України та ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.
Також, суд касаційної інстанції звертає увагу на порядок застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірності вимог кредиторів та доказів, що можуть відповідно до законодавства підтверджувати такі вимоги до боржника.
Так, положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.
Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання банком грошових коштів з рахунка клієнта.
Сервіси для юристів