ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2014 року Справа № 910/8038/13
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Корсакова Г.В., Сулім В.В.)у справі№ 910/8038/13 Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Інтер'єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дейнфорд Інвестментс Лімітед"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Малениця",простягнення грошових коштів і майна та розірвання правочину,за участю представниківпозивачаКондратенко Т.О.,відповідачівБабенко С.С.,третьої особиПисьменна Н.В.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. у справі № 910/8038/13 скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 100.000,00 грн. в рахунок лізингових платежів за Договором оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. за період з березня 2012 року по лютий 2013 року включно; розірвано Договір оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., укладений між Дочірнім підприємством "Інтер'єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дейнфорд інвсетментс лімітед" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф"; стягнуто з відповідача на користь позивача майно (обладнання для ресторану, вказане в специфікаціях № 1, 2 до Договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., на загальну суму 1.498.697,77 грн.).
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 4-2, 4-3, 16, 43, 79, 82 ГПК України, ст.ст. 181, 193 ГК України, ст.ст. 509, 526, 651, 806 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не взято до уваги того, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами у письмовій формі погодженого графіку здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року. Також скаржник стверджує, що суди розглянули дану справу з порушенням правил виключної підсудності. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав відповідачу достатньо часу для ознайомлення з додатковими доказами у справі, безпідставно залишив без задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судових експертиз та зупинення провадження у справі.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.05.2010 р. між Дочірнім підприємством "Інтер'єр" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф" (лізингоодержувач) було укладено Договір оперативного лізингу № 01-05/10 (далі - Договір).
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору лізингодавець передає лізингоодержувачу в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, належне йому на праві власності, а лізингоодержувач приймає майно та проводить оплату лізингодавцю лізингових платежів в порядку, передбаченому діючим законодавством та договором.
Згідно з п. 3.1 Договору з урахуванням додаткової угоди від 01.05.2012 р. строк дії Договору становить з 01.05.2010 р. по 01.05.2014 р.
Відповідно до п. 4.1 Договору розмір щомісячного лізингового платежу визначається графіком здійснення лізингових платежів, який є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 10.3 Договору сторони погодили, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом 2-х чергових термінів на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку.
На виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу визначене за Договором лізингу в Додатку № 1 Специфікаціях №№ 1, 2 майно, що підтверджується актами прийому-передачі від 01.05.2010 р. та від 30.05.2010 р. Зазначене не заперечується сторонами.
Позивачем 28.02.2013 р. на адресу відповідача була направлена претензія № 28-02/01 з вимогою про погашення боргу з посиланням на отримання в травні 2012 року директором відповідача графіку лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року та вимогою надати підписаний з боку відповідача примірник графіку здійснення лізингових платежів, однак відповідач вимоги претензії не виконав та відповіді на неї не надав.
Супровідним листом від 19.03.2013 р. № 19-03-2013 відповідачу було направлено акт звірки взаєморозрахунків та повторно направлено підписаний з боку позивача графік здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року. В супровідному листі було зазначено, що у разі не отримання від відповідача підписаного екземпляру Графіку здійснення лізингових платежів (за період з травня 2012 року по квітень 2013 року) та/або акту звірки взаєморозрахунків за Договором протягом 10 днів з дня отримання підприємством даного листа, буде вважатися, що дані документи є погодженими відповідачем. Зазначений лист було отримано відповідачем 26.03.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відповідач не надав відповіді на зазначений лист.
Позов мотивовано тим, що відповідач з березня 2012 року перестав сплачувати лізингові платежі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 100.000,00 грн., а у позивача виникло право вимагати розірвання Договору в односторонньому порядку та повернення належного йому майна.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Положеннями п. 1.2 Договору сторони погодили, що відповідач зобов'язався здійснювати оплату лізингових платежів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. З огляду на положення п. 1.4 Договору лізингові платежі мали сплачуватися відповідачем щомісячно.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України якщо розмір плати не встановлений договором він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Додатками № 3 сторонами погоджено графіки здійснення лізингових платежів в період з травня 2010 року по квітень 2012 року.
Однак позивач передбачені графіком здійснення платежів платежі за березень 2012 та квітень 2012 року не вніс, крім того, суду не надано доказів, що графік здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 по квітень 2013 року не був підписаний з поважних причин, як не надано і доказу розірвання договору чи визнання його недійсним та повернення майна, отриманого на підставі Договору.
Апеляційним судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено надсилання відповідачу графіку здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 по квітень 2013 року лише 05.03.2013 р., а посилання на передачу підписаного зі сторони позивача графіку платежів уповноваженому представнику відповідача - директору не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак з матеріалів справи вбачається, що відповідач продовжує безоплатно користуватись належним позивачу майном, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи те, що відповідач ухиляється від виконання умов Договору в частині сплати лізингових платежів, а також в частині підписання графіку здійснення лізингових платежів, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 100.000,00 грн. за користування майном позивача у період з березня 2012 року по лютий 2013 року включно.
Сервіси для юристів