ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2015 року Справа № 908/33/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоОстапенка М.І.,СуддівГончарука П.А. (доповідача), Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2015 року у справі №908/33/15-г за позовом державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" про стягнення суми, -
Встановив:
У січні 2015 року державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" 215 515,56 грн., а саме: 74 200,70 грн. 3% річних, 46 359,58 грн. інфляційних втрат, 94 955,28 грн. пені, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору №66/К від 25 січня 2012 року щодо строків виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт (наданих послуг).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 березня 2015 року, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 441,38 грн. інфляційних втрат, 76 902,59 грн. пені, 74 200,70 грн. 3% річних та 3 430,89 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2015 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 11 листопада 2015 року.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 25 січня 2012 року між позивачем (порт) та відповідачем (експедитор) укладено договір №66/К, предметом якого, відповідно до п. 1.1, є організація та виробництво операцій по перевалці та транспортно-експедиторському обслуговуванню портом експортного чавуну, який надходить для фірм, з якими експедитор має договори.
Сторони погодили, що по факту виконаних робіт (наданих послуг) портом складається акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) в двох екземплярах і направляється експедитору разом з остаточним рахунком. Експедитор зобов'язаний протягом 5 банківських днів підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), повернути підписаний екземпляр акту порту та здійснити розрахунки з портом за остаточним рахунком з урахуванням здійсненої передоплати за попереднім рахунком (п. 4.18 договору).
На виконання умов договору позивачем надавались відповідачу визначені договором послуги, оплату яких відповідач здійснював з порушенням строків, визначених договором.
Предметом спору є вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та стягнення пені.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, встановивши факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати виконаних робіт (наданих послуг), розмір заборгованості за кожним рахунком та актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), терміни прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов'язань з оплати кожного рахунку, керуючись вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629 ЦК України, п.п. 1, 7 ст. 193 ГК України дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції та скасовуючи його рішення, апеляційний господарський суд, посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначив, що відповідальність, передбачена даною нормою права, можлива виключно за умови наявності простроченого грошового зобов'язання.
Вважаючи, що матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують дати направлення відповідачу актів виконаних робіт (наданих послуг) за договором разом з кінцевим рахунком, апеляційний господарський суд дійшов висновку про неможливість встановлення конкретної дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання та відповідно, настання строку його виконання, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
З такими висновками апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються без урахування вимог ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сервіси для юристів