ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2015 року Справа № 904/9787/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2015та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015у справі№904/9787/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика"простягнення 332 642,88 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Кукуруза Д.С.,
- відповідача Зелений В.А.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 у справі №904/9787/14 (судді: Золотарьова Я.С., Соловйова А.Є., Ярошенко В.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (судді: Крутовських В.І., Дмитренко Г.К., Орєшкіна Е.В.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі позивач/ПАТ " Криворізький залізорудний комбінат") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика" (надалі відповідач/ТОВ "НАК "Союзцветметавтоматика"/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 261 234,48 грн. штрафу, в іншій частині в позові відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами вимог матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 261 234,48 грн. штрафних санкцій відповідно до п. 7.2. договору поставки №1607 від 18.12.2013, а також про стягнення 71 408,40 грн. збитків на підставі ст. 623 ЦК України.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч положень договору поставки №1607 з наступними змінами до нього, відповідач порушив строки поставки продукції й за порушення яких, п. 7.2 договору передбачена відповідальність у розмірі 20% від суми специфікації, при виконанні зобов'язань за якою відбулося таке порушення. В обґрунтування підстав стягнення з відповідача штрафу, позивач посилається на те, що внаслідок порушення виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки, позивач був змушений укласти з іншим постачальником договір на поставку продукції, аналогічній тій, яка не була поставлена відповідачем, водночас, за цінами, що є вищими на 71 408,40 грн. від запропонованих та узгоджених між позивачем та відповідачем, а тому, просить на підставі ст. 623 ЦК України стягнути з відповідача збитки у вказаній сумі.
Суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивача, якими останній обґрунтував позов в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 261 234,48 грн., та не погодилися із позивачем в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків.
Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.
Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2013 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір поставки №1607, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, у порядку й на умовах, передбачених даним договором.
Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що найменування, асортимент, кількість, комплектність товару обумовлюється сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору. Базові умови поставки товару визначаються відповідно до умов Інкотермс (у редакції 2010 року) і закріплюються у специфікаціях (пункт 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.2 договору товар за даним договором поставляється у строки, зазначені у специфікаціях.
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач підписали специфікації №1 та №2, в яких узгодили конкретний асортимент, кількість, ціну і строки поставки товару. Так, зокрема, згідно з п. 4 вищезазначених специфікацій строк поставки товару: 4 квартал 2013 року - 2 квартал 2014 року, протягом 110 календарних днів з моменту направлення письмової заявки Покупцем, з правом дострокової поставки.
13.01.2014 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №1607 від 18.12.2013 року, в якій сторони внесли зміну до специфікацій №№1, 2 та зазначили, що загальна сума договору за специфікаціями становить 1 306 172,40 грн.
Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що у випадку доставки товарів на склад покупця, поставка товару може здійснюватись за письмовою заявкою покупця. Письмова заявка повинна містити: номер і дату заявки; назву й адресу постачальника; номер і дату договору, специфікації, згідно з якими проводиться дана поставка; найменування кожної асортиментної позиції товару; кількість одиниць по кожній асортиментній позиції товару; ціна за одиницю асортиментній позиції товару; загальна вартість товару; пункт доставки товару, із вказівкою точної адреси.
Згідно з п. 3.4 договору письмова заявка направляється покупцем за допомогою поштового зв'язку на адресу постачальника або за допомогою факсимільного зв'язку по номеру, зазначеному у реквізитах постачальника.
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 21.01.2014 позивач направив відповідачу заявку №53-15/1837 на постачання продукції, яка була отримана відповідачем 22.01.2014, про що останній повідомив позивача та зазначив, що заявка розглядається технічним відділом відповідача, про дату поставки буде повідомлено позивача додатково.
Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сервіси для юристів