Постанова ВГСУ від 11.06.2014 року у справі №914/3548/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 914/3548/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення та постанову Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2014у справі№ 914/3548/13 Господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доПриватного підприємства "Торгово-виробнича компанія "ДС"простягнення з відповідача на користь позивача 175652,00 грн. витрат на будівельно-ремонті роботи орендованого приміщенняза участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_4

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія "ДС" про стягнення 175652,00 грн. витрат на будівельно-ремонті роботи орендованого приміщення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 у справі № 914/3548/13 (суддя Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Давид Л.Л., Юрченко Я.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 у справі № 914/3548/13, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2011 між Приватним підприємством "Торгово-виробнича компанія "ДС" (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення з двох кімнат і коридору, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі, загальною площею 71 кв.м., і яке позначене на плані, що додається до цього Договору, інвентарний номер 892 від 29.07.2009 для підприємницької діяльності (п. 1.1 договору).

Згідно із п. 1.4 договору строк оренди становить 1090 днів.

Як передбачено п. 2.1 договору, орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності договором передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.

Судами встановлено, що акт прийому-передачі об'єкта оренди підписаний сторонами 03.08.2011.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендар протягом тижня після закінчення строку оренди повертає, а орендодавець приймає орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З цього моменту строк оренди припиняється.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.11.2012 у справі № 5015/4042/12 зобов'язано ФОП ОСОБА_4 усунути перешкоди ПП "Торгово-виробнича компанія "ДС" у здійсненні права користування та розпорядження нежитловим приміщенням з двох кімнат та коридору, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, загальною площею 71 кв.м, шляхом виселення.

06.11.2012 сторони підписали акт прийому-передачі об'єкта оренди.

Згідно із п.п. 2.4 -2.6 договору у разі проведення з дозволу орендодавця поліпшення орендованого майна орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати. Зроблені орендарем без дозволу орендодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для орендованого майна і якщо орендодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені орендарем. Вартість поліпшень, які зроблені орендарем без дозволу орендодавця і які не можна відокремити без шкоди для орендованого майна, відшкодуванню не підлягає.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до умов договору на неї був покладений обов'язок проводити поточний ремонт орендованого майна і вона має право на відшкодування вартості витрат у разі поліпшення орендованого майна, проведеного з дозволу орендодавця. Враховуючи, що орендоване приміщення не було придатне для здійснення господарської діяльності, позивачем були проведені будівельно-ремонтні роботи, вартість яких відповідно до висновку експертно-будівельного дослідження становить 175652,00 грн. і які позивач просить стягнути з відповідача.

При цьому позивач вказує на те, що згода орендодавця на поліпшення речі була передбачена п. 4.1 договору і підтверджена його діями у вигляді контролю за ходом виконання робіт, отримування звітних документів на придбані будівельні матеріали та погодження з робітниками вартості виконаних робіт.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що акт передачі майна в оренду від 03.08.2011 не містить зауважень орендаря щодо недоліків об'єкта оренди; відсутні докази надання орендодавцем згоди на проведення ремонтних робіт у будь-якій документальній формі та погоджений і підписаний сторонами кошторис вартості ремонтних робіт, який передбачений п. 7 договору. Також суд першої інстанції зазначив про неналежність наданих позивачем товарних чеків, фотографій, розписок робітників як доказів згоди орендодавця на проведення ремонтних робіт.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що акт приймання-передачі орендованого приміщення від 03.08.2011 був підписаний повноважними представниками сторін без застережень щодо технічного та/або іншого стану орендованого приміщення; в матеріалах справи відсутні докази надання згоди на проведення ремонтних робіт у будь-якій документальній формі; позивачем не надано доказів того, які саме роботи були проведені ним по поліпшенню орендованого майна, а які пов'язані з особливостями його власної діяльності; висновок № 09/12с експертного будівельно-технічного дослідження від 22.10.2012 та складені в процесі експертного дослідження Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, Локальний кошторис, Відомості ресурсів до локального кошторису не є належним та допустимим доказом факту надання орендодавцем згоди на проведення ремонтних робіт.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.