Постанова ВГСУ від 11.05.2016 року у справі №904/8774/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 904/8774/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016у справі№ 904/8774/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська індустріальна компанія"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 у справі №904/8774/15 (суддя - Золотарьова Я.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Широбокова Л.П., судді - Орєшкіна Е.В., Прудніков В.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 у справі №904/8774/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 11.09.2008 між ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) та ТОВ "Придніпровська індустріальна компанія" (Клієнт) укладений договір №107343/О про надання овердрафт-мікро кредиту строком дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснювати овердрафтове обслуговування Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта №26008599128001, відкритому в Банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3 договору (60000,00 грн), шляхом дебетування поточного рахунку.

За користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта після закриття банківського дня, останній сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Відповідно до п. А.7 договору, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 24% річних.

Згідно з п. 4.2 договору, відповідно до ст. 212 ЦК України, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.3.4 цього договору, він сплачує Банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.8 цього договору (48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості).

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 06.03.2009 заборгованість за тілом кредиту відповідачем сплачена в повному обсязі, але заборгованість по відсоткам, яка нарахована за період з 24.10.2008 по 06.03.2009 на сумі 5842, 53 грн залишилась несплаченою.

Дізнавшись з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідач перебуває у процесі припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням з 11.07.2013, позивач надіслав поштою на адресу відповідача заяву про визнання кредиторських вимог від 14.08.2015, в якій просив визнати його кредитором та включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, проте заява повернулась адресату позивача 17.09.2015 з відміткою поштового відділення "За закінченням встановленого терміну зберігання".

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач послався на те, що ліквідаційна комісія відповідача ухиляється від виконання обов'язку щодо визнання реально існуючої заборгованості перед позивачем та включення вимог останнього до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна особи, яка ліквідується.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 1 ст. 110 ЦК України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1 ст. 105 ЦК України).