Постанова ВГСУ від 11.04.2017 року у справі №910/6314/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/6314/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Ковтонюк Л.В., Палія В.В.розглянувши матеріали касаційної скарги матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода"на постановуКиївського апеляційного господарського суду 13.12.2016 р.у справі№910/6314/16господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода"доТовариства з обмеженою відповідальністю "2ПАК"прозобов'язання вчинити дії

за участю представників від: позивачаСапронова О.В. (дов. від 24.02.17),відповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Кондитерська фабрика "Лагода" звернулось до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "2ПАК" про зобов'язання вчинити дії, а саме здійснити перерахунок розміру заборгованості в бік зменшення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2016 року у справі № 910/6314/16 (суддя - Домнічева І. О.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 р. (судді: М.А. Дідиченко, Є.Ю. Понамаренко, М.А. Руденко) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою та рішенням, Приватне акціонерне товариство "Кондитерська фабрика "Лагода" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.02.2013 р. між Приватним акціонерним товариством "Кондитерська фабрика "Лагода" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "2ПАК" (постачальник) було укладено договір поставки № 5, згідно з п. 1.1 якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача стреч-плівку та стрічку липку-пакувальну (далі - товар), а позивач зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кількість та асортимент товару зазначається у письмових заявках.

Відповідно до п. 2.2 договору якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ і підтверджуватися сертифікатом відповідності, виданим регіональним Центром Стандартизації метрології і сертифікації. Зазначений сертифікат постачальник зобов'язується надавати з кожною партією.

Відповідно до п. 2.3 договору претензії покупця щодо якості товару приймаються постачальником протягом терміну придатності товару, але в будь-якому випадку в термін не менше, ніж 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Поставка кожної окремої партії товару проводиться протягом 3-х днів з моменту отримання постачальником письмової (факсової) заявки замовника (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору поставка товару здійснюється за рахунок постачальника на склад замовника, що розташований за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 99.

Пунктами 3.5, 3.6 договору визначено, що приймання товару за кількістю здійснюється на складі замовника відповідно до видаткових накладних, які підписуються представниками сторін. Приймання товару за якістю здійснюється на складі замовника відповідно до документів, які посвідчують якість товару.

Згідно з п. 3.7 договору у разі виявлення неякісного товару постачальник зобов'язаний замінити неякісний товар на товар відповідної якості у термін 5-ти календарних днів з моменту отримання відповідної факсової претензії замовника.

Так, колегія суддів зазначає, що рішеннями господарського суду Київської області від 28.03.2016 р. по справі № 911/3178/15 та від 07.04.2016 р. по справі № 911/304/16, які набрали законної сили, встановлено, що відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 592 962, 24 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами без зауважень та заперечень, та скріплені печатками товариств.

В силу положень ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факт поставки відповідачем позивачу товару та прийняття його останній є встановленим та не доводиться знову при розгляді даної справи.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначає, що відповідач поставив товар в іншому асортименті та кількості, ніж було встановлено умовами договору, а тому просить суд здійснити перерахунок розміру заборгованості позивача перед відповідачем за договором поставки в бік зменшення.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ч. 5 ст. 672 ЦК України передбачено, що якщо покупець не відмовився від товару, ассортимент якого не відповідає умовам договору, купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Вищий господарський суд України погоджується з судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.