Постанова ВГСУ від 11.04.2017 року у справі №910/15285/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/15285/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техдорбут"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.02.2017у справі№ 910/15285/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техдорбут"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД"простягнення 1 622 500 грн.

за участю представників: позивачане з'явивсявідповідачаКоваленко Н.В. - предст., дов. від 10.10.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбуд" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД" про стягнення 700000 грн. боргу та 922500 грн. неустойки та зобов'язання повернути автомобіль DAF державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з переобладнання щодо строків виконання робіт. Позивач зазначав, що на виконання умов договору перерахував відповідачу 700000 грн, проте відповідач роботи за договором не виконав, на неодноразові звернення автомобіль не повернув всупереч положень статей 391, 1212 Цивільного кодексу України. Водночас у додаткових поясненнях (а.с.77-78) позивач покликався на порушення відповідачем обумовлених договором зобовязань та наслідків, передбачених статтями 612, 849 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що у зв'язку з порушенням позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 60% вартості робіт, подія, яка визначена як початок строку на здійснення робіт виконавцем не настала, а, відтак, прострочення виконання зобов'язання чи ухилення від його виконання позивач не довів У додаткових поясненнях відповідач зазначав також про те, що роботи за договором з переобладнання автомобіля виконані у повному обсязі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі №910/15285/16 (суддя Марченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (судді: Іоннікова І.А. - головуючий, Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбут" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 526, 612, 837, 849 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Скаржник, серед іншого, зазначає про суперечливість встановлених обставин та висновків суду щодо ненастання строку виконання робіт та, одночасно, про виконання робіт відповідачем.

Відповідач у судовому засідання та у відзиві на касаційну скаргу просив судові рішення у справі залишити без змін, зазначаючи про відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, зокрема, щодо виконання робіт, передбачених договором, у повному обсязі; зазначив про неможливість задоволення вимоги про повернення автомобіля з огляду на приписи статей 387, 391, 1212 Цивільного кодексу України.

Скаржник надіслав клопотання про відкладення розгляду справи зазначаючи, що явка його представника у призначене судом засідання є неможливою.

Враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що явка представників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене вище клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 22.05.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбуд" (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД" (виконавець) уклали договір, за умовами якого виконавець зобов'язується виготовити і встановити обладнання для ямкового ремонту "Олекса" зі своїх матеріалів та виконати роботу з переобладнання автомобіля/шасі замовника, а замовник - прийняти та оплатити її. Відповідно до пункту 1.2. договору найменування робіт, їх обсяг, ціна та загальна вартість робіт вказуються в специфікаціях (додатках) до Договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1 договору оплата здійснюється в два етапи: часткова оплата в розмірі 60% вартості робіт, передбачених у відповідній специфікації (додатку), сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Договору, на підставі рахунку-фактури, виставленого виконавцем; оплата в розмірі 40% від вартості робіт, передбачених у відповідній специфікації (додатку), сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту готовності переобладнаних автомобілів до видачі, що підтверджується листом, отриманим замовником від виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури.

Відповідно до пункту 3.1 договору виконавець зобов'язується виконати роботу, передбачену пунктом 1.1 Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту здійснення попередньої оплати робіт; виконання робіт виконавцем оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт та переобладнання автомобілів.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що за закінченням робіт виконавець повинен передати разом з переобладнаними автомобілями сертифікати відповідності та/або свідоцтва на автомобілі, які повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, та витратні документи.

Відповідно до пункту 4.2 договору у разі порушення виконавцем термінів виконання робіт, передбачених пунктом 3.1 договору, він сплачує замовнику договірну неустойку в розмірі 0,2% від вартості невиконаних робіт за кожний день прострочки; при цьому, у разі затримки виконання робіт більш ніж на 30 днів, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку із стягненням з виконавця завданих збитків, що не звільняє виконавця від сплати неустойки передбаченої даним пунктом.

Суди з'ясували, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав автомобіль "DAF", що підтверджується актом приймання від 27.05.2015; позивач перерахував відповідачу 700000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 29.05.2015 № 28 на суму 250000 грн; від 10.06.2015 № 42 на суму 120000 грн; від 26.06.2016 № 45 на суму 330000 грн. Ці обставини сторони не заперечують.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив про те, що, відповідно до умов підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору позивач протягом місяця з дати підписання договору здійснив часткову попередню оплату робіт відповідача, а саме 57% від повної вартості робіт (а не 60%, як передбачено договором), чим порушив умови договору; кошти, сплачені позивачем як попередня оплата за договором не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки наявність договірних відносин виключає можливість застосування вказаної норми; вимоги про стягнення неустойки є похідними, а, відтак, задоволенню не підлягають; вимога про повернення автомобіля є безпідставною, оскільки власником вказаного автомобіля є фізична особа, а не позивач, крім того, вказаний автомобіль було передано відповідачу для виконання робіт, а не у власність чи користування.

Суд апеляційної інстанції з вказаними вище висновками погодився та зазначив, що на день прийняття рішення у даній справі відповідачем виконано в повному обсязі обумовлені договором роботи, що підтверджується сертифікатом відповідності, наданим відповідачем.

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій визнаються колегією суддів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.