ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2016 року Справа № 910/28922/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддів Попікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Боката А.В., дов. від 26.01.2016 №47/282;відповідача:Пархоменко І.С., дов. від 11.01.2016 №91/2016/01/11-1; Янєва Т.М., дов. від 21.10.2015 №91/2015/10/21-1;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 22.12.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.02.2016у справі№ 910/28922/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. КиєвадоПублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 428 844,38 грн. ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі за текстом - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі за текстом - відповідач, Товариство) про стягнення 428 844,38 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 (суддя Шкурдова Л.М.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 (головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., судді - Руденко М.А., Дідиченко М.А.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва основну заборгованість у розмірі 380 289,03 грн., пеню у розмірі 40 249,10 грн., три відсотки річних у розмірі 2 774,97 грн. та 5 531,28 грн. інфляційних втрат.
Судові рішення мотивовані приписами статей 525, 526, 530, 549, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, з огляду на які, та зважаючи на доведеність з боку позивача надання послуг за договором від 13.11.2014 №634/53-14 та наявність заборгованості з боку відповідача щодо оплати наданих послуг, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням та постановою попередніх судових інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі в порядку підпункту 1-1 п. 1 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 204, 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що суди безпідставно не взяли до уваги заяву відповідача від 30.11.2015 №94ПЗ/8594, якою було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог. Зауважує на тому, що згадана заява недійсною судами не визнавалася, відсутні правові підстави для стягнення заявленої заборгованості та задоволення позову, а провадження у справі має бути припинено. Крім цього у доповненні до касаційної скарги, заявник наголошує на можливості здійснення зарахування зустрічних вимог і після відкриття виконавчого провадження, оскільки положення Закону України "Про виконавче провадження" не містять заборони для вчинення таких дій.
До Вищого господарського суду України також надійшло заперечення позивача на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.
У судовому засіданні 04.04.2016 оголошувалась перерва до 11.04.2016, про що присутні представники позивача та відповідача були повідомлені під розписку.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", як замовником, та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, як виконавцем, 13.11.2014 було укладено договір про надання послуг № 634/53-14, відповідно до п.1.1 якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати послуги з ведення особових рахунків споживачів; отримання від споживачів, а також обліку та збереження документів, які необхідні для здійснення обліку пільг; визначення обсягу та вартості споживання комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та інші послуги.
Згідно з п.2.1 договору ціна договору становить 4902382,44 грн. і визначається виходячи із обсягу наданих послуг та вартості окремих послуг, що погоджена Сторонами в Додатку №2 до цього договору.
Будь-які розрахунки між виконавцем та замовником за цим договором проводяться в безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання наданих послуг (п. 2.2 договору).
На виконання умов згаданого договору позивач у травні та червні 2015 року надав відповідачеві передбачені п. 1.1 договору послуги на загальну суму 380 289,03 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передавання послуг за травень та червень 2015 року. Таким чином судами достеменно встановлено обставини належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором від 13.11.2014 № 634/53-14. Наведені обставини не заперечуються і заявником касаційної скарги.
Судами також було встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією-вимогою № 47-2425 від 08.10.2015, відповідно до якої вимагав від відповідача негайно погасити заборгованість за договором у розмірі 380289,03 грн., яка утворилася в зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. Направлення зазначеної вимоги відповідачу підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку "Укрпошти" від 08.10.2015.
Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором у розмірі 380289,03 грн., а також 40249,10 грн. пені, 2774,97 грн. трьох відсотків річних та 5531,28 грн. інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 13.11.2014 № 634/53-14 в частині своєчасної оплати наданих послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
При цьому як врегульовано статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, п. 2.2 договору сторони погодили, що будь-які розрахунки між виконавцем та замовником за цим договором проводяться в безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання наданих послуг.
Розглядаючи спір по суті, судами також було з'ясовано, що акти приймання-передавання наданих послуг за травень та червень 2015р. було підписано сторонами 03.08.2015 та 08.09.2015. Однак відповідач протягом 20 календарних днів з моменту підписання вказаних актів розрахунків за отримані послуги не здійснив. Ці обставини не заперечуються відповідачем.
За умови встановлення судами належного виконання позивачем свого обов'язку за договором від 13.11.2014 № 634/53-14 стосовно надання послуг, що підтверджується підписаним сторонами 03.08.2015 та 08.09.2015 актами за травень та червень 2015 року, термін сплати за якими, в силу умов п. 2.2 договору сплив, за відсутності станом на дату винесення рішення місцевим судом оплати наданих послуг, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 380289,03 грн.
Крім того позивач звернувся і з вимогами про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, пунктом п. 5.7 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків розрахунку за надані виконавцем послуги, передбачені цим договором, замовник сплачує виконавцеві пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сервіси для юристів