Постанова ВГСУ від 11.01.2017 року у справі №904/9275/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року Справа № 904/9275/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Дніпрона постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 рокуу справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. ДніпродоФізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Дніпропростягнення заборгованості у сумі 79 538, 42 грн. за договором оренди

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_5.) про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 5 780 грн., 578 грн. штрафу, 69 360 грн. неустойки, 358, 20 грн. 3 % річних та 3 462, 22 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору оренди нежитлового приміщення № 131212 від 01.09.2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 5 780 грн. заборгованості з орендної плати, 578 грн. штрафу, 69 360 грн. неустойки, 358, 20 грн. 3 % річних, 3 462, 22 грн. інфляційних втрат та судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди щодо сплати орендної плати, що відповідно до приписів ст. ст. 530, 549, 598, 599, 625, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, 286 Господарського кодексу України є правовою підставою для стягнення заборгованості з орендної плати, а також штрафу, неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахування яких відповідає умовам Договору та законодавчим положенням.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року у справі було скасовано та в позові відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у справі № 904/618/16 про стягнення неустойки по Договору оренди нежитлового приміщення № 131212 від 01.09.2013 року, на підставі якого заявлено позов у даній справі, судом апеляційної інстанції встановлено факт неукладеності даного Договору оренди і такі обставини відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України є преюдиціальними, а, отже, не доводяться знову, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій за неукладеним Договором.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 року, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року залишити в силі.

ФОП ОСОБА_5 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі виходив з того, що 01.09.2013 року ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 131212 (далі за текстом - Договір оренди), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину приміщення АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди передача орендованого приміщення здійснюється з моменту укладення Договору по акту приймання-передачі.

Згідно з п. п. 4.1, 4.2 Договору оренди розмір орендної плати складає 5 780 грн. в місяць, яка сплачується щомісячно до 05 числа поточного місяця передоплатою за поточний місяць.

В п. 4.6 Договору оренди сторони погодили, що даний Договір оренди автоматично втрачає свою силу та вважається розірваним без будь-яких повідомлень зі сторони орендодавця у випадку не виконання орендарем умов п. п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору, у цьому випадку орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення негайно.

В п. 7.1 Договору встановлено, що у разі порушення умов Договору орендодавець має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку, у цьому випадку орендар звільняє приміщення негайно.

01.09.2013 року сторонами підписано акт приймання передачі в оренду приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за вересень 2013 року, позивач звернувся до орендаря з вимогою повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі на підставі п. 4.6 Договору оренди, яка залишена без відповіді та виконання (орендну плату не сплачено, орендоване майно не повернуто), при цьому, суду не надано доказів належного виконання відповідачам умов Договору оренди.

За таких обставин та враховуючи положення ст. ст. 530, 549, 598, 599, 625, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, 286 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 5 780 грн., штрафу нарахованого відповідно до п. п. 8.3, 8.4 Договору оренди у розмірі 578 грн., договірної неустойки за період з 06.09.2013 року по 06.03.2014 року у розмірі 69 360 грн., а також нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 06.09.2013 року по 30.09.2015 року 3 % річних у розмірі 358, 20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 462, 22 грн.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та відмовляючи у задоволенні таких вимог виходив з того, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року у справі № 904/618/16 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Договором оренди № 131212 від 01.09.2013 року за інші періоди надано правову оцінку умовам укладеного сторонами Договору оренди та встановлено факт невідповідності його істотних умов нормам цивільного законодавства, які регулюють орендні правовідносини, у зв'язку з чим Договір оренди нежитлового приміщення № 131212 від 01.09.2013 року визнано неукладеним.

Встановлені обставини щодо неукладеності Договору оренди нежитлового приміщення № 131212 від 01.09.2013 року в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України є преюдиціальними та не потребують доказування, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за неукладеним Договором, а також застосування штрафних санкцій за порушення умов Договору, який визнано неукладеним.