Постанова ВГСУ від 11.01.2017 року у справі №904/5224/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року Справа № 904/5224/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській областіна рішення від та на постанову відГосподарського суду Дніпропетровської області 15.08.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 12.10.2016у справі Господарського суду№ 904/5224/16 Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"доГоловного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській областіпростягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Волощук П.Ю.;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

17.06.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості у розмірі 27939,14 грн., пені у розмірі 1070,24 грн., 3% річних у розмірі 87,02 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 у справі № 904/5224/16 (суддя Дубінін І.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: Антонік С.Г. - головуючий суддя, судді Подобєд І.М., Чимбар Л.О.), стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" заборгованість у розмірі 27939,14 грн., пеню у розмірі 1070,24 грн. та 3% річних у розмірі 87,02 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі № 904/5224/16 в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1070,24 грн., та в цій частині прийняти нове рішення про відмову у її стягненні.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі № 904/5224/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем умов договору № 114113АYNSSB046 на постачання природного газу від 23.04.2016 в частині здійснення ним обов'язку щодо оплати вартості поставленого газу на умовах даного договору.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі - передав відповідачу газ на загальну суму 27939,14 грн., що підтверджується актом № ДО300017878 приймання-передачі природного газу від 30.04.2016, підписаним сторонами без зауважень (т. 1 а. с. 13); згідно із п. 4.2.1 договору № 114113АYNSSB046 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання; відповідно до п. 4.2.3 договору № 114113АYNSSB046 остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений газ у встановлені договором строки, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 27939,14 грн.; пунктом 6.2.1 договору № 114113АYNSSB046 встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись, зокрема, приписами статей 11, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 692, 712 ЦК України, статей 193, 230, 231, 265 ГК України дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 27939,14 грн. основного боргу та пені у розмірі 1070,24 грн.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, яка була задоволена судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.