Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №910/8367/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 910/8367/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополь-К"на ухвалувід 10.09.2014 господарського суду міста Києва (в частині розгляду грошових вимог гр. Сперкача В.М. та ТОВ "Міг-95")та постановувід 27.10.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/8367/14 господарського суду міста Києвапро банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Акрополь-К", м. Київрозпорядник майна Голінний А.М., м. Черкаси кредитори1.товариство з обмеженою відповідальністю "Міг-95", м. Київ 2.гр. Сперкач В.М. м. Київу судовому засіданні взяли участь представники:

гр. Сперкача В.М. ТОВ "Міг-95"Чернецька Г.М., договір.; Тарасевич Р.В., довір.ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2014 порушено провадження у справі №910/8367/14 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополь-К" (далі - боржник, скаржник) у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014 (суддя Чеберяк П.П.) за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та, зокрема, визнано грошові вимоги до боржника товариства з обмеженою відповідальністю "Міг-95" (далі - кредитор 1) в сумі 14 846 361,87 грн. та гр. Сперкача В.М. (далі - кредитор 2) в сумі 1 850 000 грн. з включенням їх до реєстру в четверту чергу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 (судді: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Верховець А.А.) вказану ухвалу в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Міг-95" та гр. Сперкача В.М. залишено без змін.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог кредиторів та постанову суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 35, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Щодо грошових вимог кредитора 2 скаржник зазначає, про припинення поруки внаслідок пропуску кредитором 2 шестимісячного строку для звернення до поручителя - боржника. Щодо грошових вимог ТОВ "Міг-95", то кредитором 1 не доведено правових підстав для заявлення грошових вимог в частині сум інфляційних втрат та 3% річних.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Нормами цієї ж статті передбачено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

У силу ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відтак, грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Слід зазначити, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, грошові вимоги гр. Сперкача В.М. до боржника ґрунтуються на договорі фінансової поруки від 03.02.2011, за умовами якого боржник поручився перед кредитором 2 за виконання гр. Рябовим С.В. зобов'язань на суму 1 850 000 грн. за договором безпроцентної позики від 03.02.2011.

Відповідно до п.1 договору безпроцентної позики термін повернення гр. Рябовим С.В. отриманої позики встановлено до 26.02.2011 включно.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Укладеним між боржником та кредитором 2 договором фінансової поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами п. 6.2 цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, оскільки договором позики не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення позичених коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, кредитор 2 зобов'язаний був пред'явити вимогу до боржника - поручителя протягом шести місяців з дати повернення коштів за договором позики (26.02.2011). Пропуск кредитором 2 вказаного строку має наслідком припинення поруки в силу статті 559 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-125цс14, яка в силу ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Однак у даному випадку суди попередніх інстанцій, врахувавши особливості розгляду та визнання грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство, обґрунтовано виходили з того, що дійсність грошових вимог кредитора 2 до боржника підтверджена заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.06.2014 у справі № 753/21329/13-ц, яким з боржника на користь кредитора 2 стягнуто 1 850 000 грн. боргу за договором позики. Зазначене судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25.11.2014 у справі № 753/21329/13-ц, тобто набрало законної сили.

Відтак, такі вимоги кредитора 2 правомірно визнані судами попередніх інстанцій з включенням у реєстр вимог кредиторів до четвертої черги.

За таких обставин оскаржувані судові рішення у частині розгляду грошових вимог кредитора 2 підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

При винесенні ухвали у частині грошових вимог ТОВ "Міг-95", суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив виключно з того, що грошові вимоги цього кредитора у сумі 11 982 607,41 грн. основного боргу, 2 085 688,22 грн. інфляційних втрат та 752 330,24 грн. 3% річних виникли на підставі договору підряду від 12.05.2008 № 12/05/08 та підтверджені рішенням господарського суду м. Києва від 17.08.2012 у справі № 48/414-11/117-2012.

Проте, такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з наступних підстав.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та достовірно підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.