ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2016 року Справа № 924/143/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Костенко Т. Ф. - головуючого,
Божок В.С.,
Мачульського Г.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "Сіріус Інвест"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016у справіГосподарського суду Хмельницької областіза позовом ТОВ "Сіріус Інвест"доТОВ "Полонська гірнича компанія"простягнення 321596, 50 грн.,в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Діхтяр Р.В. (дов. від 22.06.16 № 22/07),
відповідача: не з'явились,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 25.03.2016 господарського суду Хмельницької області в задоволенні позову про стягнення 321596, 50 грн. вартості продукції, переданої на зберігання згідно укладеного договору, відмовлено.
Постановою від 02.06.2016 Рівненського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Сіріус Інвест" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до умов договору від 19.08.2015 № 09.08/15-З, укладеного між ТОВ "Сіріус Інвест" та ТОВ "Полонська гірнича компанія", останнє взяло на себе зобов'язання на умовах, встановлених даним договором, зберігати передане йому позивачем як поклажедавцем майно і повернути майно у належному цілісному стані на його першу вимогу.
Згідно з п.п.1.2, 1.3 Договору, перелік майна щодо номенклатури та кількості вказується в актах передачі майна на зберігання, які є невід'ємною частиною даного Договору. Зберігач не має права користуватися майном, передавати його у заставу чи користування третім особам.
Відповідно до п.2.3 Договору, поклажодавець має право у будь-який час отримати у зберігача все майно чи його частину.
Пунктами .3.2, 3.5, 3.7 договору передбачено, що зберігач забезпечує належні умови зберігання майна, що не погіршують якість майна. Зберігач зобов'язаний повернути передане на зберігання майно у кількості і в тому стані, в якому воно було прийняте на зберігання. Зберігач не має права без письмової згоди поклажодавця користуватися майном, переданим на зберігання, а також передавати його у користування іншій особі.
Пунктом 5.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором встановлено обов'язок зберігача відшкодовує завдані збитки та спричинену шкоду відповідно до чинного законодавства. За втрату і нестачу майна зберігач відповідає в розмірі балансової вартості майна, якого не вистачає або воно втрачене (п. 5.6 договору).
Строк дії договору - з моменту підписання акта передачі майна на зберігання та до 31.12.2015. Поклажодавець має право в будь-який час забрати все передане на зберігання майно, а цей договір розірвати достроково, повідомивши про це зберігача за 10 календарних днів у письмовій формі (п.п.7.1, 7.2. договору).
На виконання зазначеного договору позивачем передано, а відповідачем прийнято на відповідальне зберігання щебеневу суміш фракції 5-20 у кількості 1100 м3 та щебеневу суміш фракції 20-40 у кількості 50 м3, про що свідчить двосторонній акт передачі майна на зберігання від 19.08.2015.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ "Сіріус Інвест" послалось на те, що відповідач продав щебеневу суміш, на підтвердження чого надано листи з вимогами повернути майно на місце зберігання та довідки слідчого щодо відсутності спірного майна на складі зберігача.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ні чинний договір зберігання, ні акт передачі майна на зберігання не містять адреси зберігання щебеню, у жодному з трьох адресованих відповідачу листів позивач не ставить вимоги про передачу (повернення) йому майна. При цьому, на думку судів, залишення відповідачем без реагування листів позивача не є визначальною обставиною у даному спорі і не стверджує факту втрати переданого на зберігання майна, оскільки Гірнича компанія заперечує відсутність щебеню і підтверджує вказане доказами, а саме копіями з Книги складського обліку гранітної продукції ТОВ "Полонська гірнича компанія" за 2015-2016 роки, довідкою компанії та пропозицією відвантаження майна.
За приписами ст. 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюються на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. В частині 2 вказаної статті зазначено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку судами попередніх інстанцій порушено принцип, закріплений ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки суди обох інстанцій при прийнятті рішень у даній справі приймали до уваги докази лише однієї із сторін, не надавши належної правової оцінки доводам іншої сторони, не оцінивши та не дослідивши усіх фактичних обставин справи у їх сукупності.
Так, недостатньо вмотивованим вбачається висновок судів щодо наявності у відповідача спірного щебеню, оскільки таке підтверджується лише складеними самим відповідачем доказами. В той же час, не прийнявши до уваги довідки поліції щодо відсутності щебеню на складах за адресою: м.Полонне, вул.А.Герасимчука, 190-Б, суди не звернули уваги на той факт, що останні складено через невеличкий проміжок часу після листа відповідача з пропозицією відвантаження щебеню, який, начебто знаходиться на його складі. З матеріалів справи не випливає, що відповідач має склади в різних місцях.
Окрім того, судами помилково не визнано листи позивача з вимогою повернути товар на площадку, а за його відсутності виплатити його вартість, як такі, що не свідчать про вимогу з повернення останнього, які, до того ж залишились без відповіді.
Сервіси для юристів